Галина і Маргарита разом навчалися в інституті, були подругами. Рита була дуже симпатичною і товариською, а Галя добре вчилася, і вони «доповнювали» одна одну.
Галя часто допомагала Риті з навчанням, а Рита натомість приводила Галю в цікаві компанії, знайомила з хлопцями.
На останньому курсі обидві дівчини зібралися заміж — Риту помітив дорослий чоловік, досить заможний, який відразу сказав їй, що працювати вона не буде і вчитися їй зовсім необов’язково.
Тому Рита закинула навчання, і за допомогою зв’язків і грошей чоловіка отримала диплом. Галя ж планувала заміжжя зі своїм першим коханням.
Толик навчався в паралельній групі і ніде не працював. Але між парою було таке кохання, що відсутність грошей не напружувала, а здавалася тимчасовими труднощами.
Але труднощі виявилися зовсім не тимчасовими. Галя дізналася, що чекає на дитину майже відразу після весілля. «Щастя» прийшло не одне, на УЗД з’ясувалося, що у пари буде двійня.
— Я дуже радий, — щасливо посміхнувся Толик. — Квартира у нас є, бабусі спасибі, а решта додасться.
— Як же ми потягнемо… — Галя не знала, радіти чи плакати. Вона не працювала, чоловік тільки шукав роботу.
— Обіцяю, що знайду спосіб прогодувати дітей! — поклявся Толик. Втім, він дійсно старався. Взяв у батька машину, щоб підробляти в таксі вечорами, а вдень працював на заводі. Обіцяли кар’єрний ріст і соціальні гарантії, але спочатку грошей катастрофічно не вистачало.
Галина хотіла влаштуватися на роботу, але її живіт дуже швидко почав рости, а жінку при надії ніхто не хотів працевлаштовувати, тому їй довелося працювати вдома: вона швидко навчилася на б’юті-майстра і до появи малюків робила дівчат красивішими.
З заробітком Галі сім’я зажила трохи краще. З’явилися гроші на дитячі речі, і Галя їхала в лікарню в більш-менш нормальному настрої. Звичайно, вона переживала, як вони будуть жити далі, але вирішила, що якось все владнається. Батьки обіцяли допомогти, а Толику пророкували підвищення на заводі.
Галя привела на світ двійню, щасливий батько забрав дружину і дітей додому, і почалося нове життя.©Стелла Кьяррі
Було непросто, але Галя звикла. Вона знайшла себе в материнстві і була шалено вдячна за те, що її мама і свекруха допомагали їй у всьому перші кілька місяців. Діти росли напрочуд спокійними, але тим не менше з двома дітьми було вдвічі більше клопоту і витрат.
Толик старався, але доводилося економити.
— Може, мені почати працювати? — запитала вона у чоловіка.
— Як? На тобі двоє немовлят і будинок…
— Ну не знаю… поки діти сплять…
— Ні, я не дозволю, щоб чужі люди приходили додому, поки двійнята маленькі. Потім, можливо. Але не зараз. Я краще на третю роботу піду…
Подружжя вирішило, що Галя поки не буде працювати. До того ж з’ясувалося, що у синочка алергія на один з компонентів засобу — коли Галя на прохання свекрухи зайнялася її волоссям, дитина закашлялася і почервоніла.
Більше помилок Галя не повторювала. Пляшечки і баночки з хімією відправилися на смітник, коли про це дізнався Толик.
Взагалі-то, без роботи Галина не нудьгувала. Їй подобалося материнство, подобалося спостерігати, як ростуть малюки.
Вона любила ходити з коляскою в парку, спостерігаючи за іншими матусями. Одного разу вона зустріла на дитячому майданчику Риту. Та гойдала на гойдалці сина.
— Галю? Ти?
— Я…
Подруги обійнялися.
— Скільки твоїм?
— 6 місяців… А твоєму?
— Рік.
— І коли встигла?
— Ще в інституті. Живіт був маленький, тому ніхто і не знав, — розсміялася Рита. — А ти? Все з тим же живеш?
— Так… з Толею.
— Як ви справляєтеся?…
— Ну… чесно кажучи, важко. Але нічого. Зате в коханні.
— Ой, кохання. Хто знає, що це? Для мене, наприклад, кохання, коли чоловік дарує шубу. Або каблучку з діамантом… — Рита демонстративно провела рукою по волоссю, показуючи каблучку. У Галі на пальці була скромна, проста… без камінчиків.
— Як мама? Як батько? — Галина вирішила змінити тему.
Вони трохи поговорили і домовилися на наступний день знову зустрітися і прогулятися разом.
Виявилося, що Рита жила в новобудові, розташованій через дорогу від парку. Вони з родиною недавно переїхали, і вона не встигла ні з ким познайомитися. Тому зачепилася за Галину, все-таки знайома людина, яка часто виручала в університетські роки.
Наступного дня Рита запросила Галю в гості, їй дуже хотілося похвалитися своєю квартирою.
Галя оцінила вид з 20го поверху, високі стелі та панорамні вікна. У них, у бабусиній квартирі, ледь вистачило на ремонт у дитячій. Але Галя намагалася не заздрити, вона щиро сподівалася, що і у них з Толею буде можливість жити добре.
Головне — у них була любов. А ось між Ритою і її чоловіком, який був на багато років старший, кохання не було. У всякому разі, Рита завжди з презирством говорила про чоловіка, а в квартирі не було жодної спільної фотографії.
Галя і Рита знову почали спілкуватися. Більш того, Галя часто виручала Риту.
— Слухай, подруго… у мене термінова справа… не знаю, як бути. Треба їхати до клієнта чоловіка, відвезти документи. Сина брати з собою незручно.
— А ти надовго? — уточнила Галя.
— Ні, туди-назад. Може, посидиш з ним, га? У нас вдома, пограєтеся, мультики подивитеся на нормальному телевізорі… — підколювала Рита.
Галі було не дуже приємно, але вона не звикла відмовляти. Та й справ у неї не було.
Вона з двійнятами залишилася в гостях і стала доглядати за сином Рити.
Приятелька повернулася приблизно через три години.
— Затори…
— Нічого. Я знайшла, чим погодувати твого сина.
— Чудово.
Рита була задоволена. Такі прохання почали траплятися систематично. Іноді Риті потрібно було збігати до магазину, іноді сходити до стоматолога, іноді на манікюр. Завжди Галя приходила на допомогу.
— Якщо що, я з твоїми посиджу, — обіцяла Рита, сміючись і тікаючи на чергову термінову справу.
— Рито, а чого ви няню не наймете? — запитала Галя.
— Ти що?! Мій чоловік мені голову відкрутить, якщо дізнається, що я сина з чужою тіткою залишаю. У нього знайомий таку няньку найняв, вона півбудинку винесла. А інша дитину голодом морила… добре, що камери були.
— Та вже…
— А тобі я довіряю. До речі, ми їдемо до батьків, тож зустрінемося вже наступного тижня, — повідомила Рита одного разу, коли вони знову гуляли в парку.
— Добре… — Галя була сама не своя. З самого ранку подзвонив Толя і сказав, що невдало впав по дорозі на роботу і зламав руку.
— Як я буду працювати, не знаю. Машину водити і однією рукою можна, але на заводі… — сказав він.
Галя була в трансі. Її настрій вловила Рита.
— Ну що сталося?
— Толик… руку зламав. Як жити будемо, не знаю. Обіцяли зарплату підняти, сніданками годують. — Галя раптово розплакалася.
— Гей! Тихіше… — Рита заспокоїла подругу. — Скільки тобі треба? На, візьми…
Рита відкрила гаманець. Галя давно не бачила стільки готівки. Гаманець був буквально набитий купюрами.
— Клієнт розплатився готівкою, не дивуйся, — хмикнула вона. — Скільки? П’ятдесят? Сто тисяч?
— Ні, ти що… я не візьму. Я стільки грошей тобі за все життя не віддам… — Галя закрутила головою.
— Ну добре. Скільки тоді?
— Самі впораємося.
Галя відмахнулася, але ситуація вийшла з-під контролю. Толику потрібні були ліки, а наближався час оплати за комуналку. Крім того, у дітей закінчувалися підгузки. Та й у холодильнику було зрадницьки порожньо: все одне до одного.
Галя хотіла попросити у матері, але знала, що та платила за кредит. Свекруха відразу сказала, що грошей немає до зарплати… Загалом, був вибір — або голодувати, або зателефонувати Риті.
— Алло?
— Рито… якщо твоя пропозиція про допомогу в силі, то я згодна. Нам дуже потрібно. Вибач, будь ласка, я тобі все віддам.
— Куди переказати?
— На цей номер.
Через десять хвилин Галя вже замовляла ліки та продукти. Вона попросила у Рити небагато — п’ятнадцять тисяч, знала, що більше віддати не зможе.
Але і ці гроші здавалися їй неймовірною сумою, буквально порятунком.
Галя сподівалася, що Толик швидко повернеться до робочого ритму, але лікар сказав, що не все гладко.
Медичних термінів Галя не знала, але зрозуміла, що чоловік не зможе найближчим часом працювати. Йому довелося брати відпустку за свій рахунок.
Допомоги по дому від нього теж не було. Лівою рукою він нічого не міг робити. А права була в гіпсі.
— Рито, ти вибач мене, я поверну…
— Та я не кваплю. Як зможеш, так і віддаси. А можеш взагалі не віддавати. Точно! У мене є ідея… — голос Рити Галині не сподобався.
— Яка?
— Ти посидиш з моїм сином в рахунок сплати боргу.
— Так? — Галя видихнула. — Добре, звичайно… Коли?
— З вихідних. Ми з чоловіком їдемо на три дні до Дніпра, сина нікуди подіти, а ти з ним чудово ладнаєш.
— Мені і вночі треба буде з ним сидіти? — ахнула Галя.
— Ну так. А що такого? Переїдеш до мене, поживеш у хорошій квартирі, як нормальна людина.
— Мені і вдома непогано. Та й дітей своїх я куди подіну?
— З ними переїжджай. Вони у тебе все одно в візочку поки сплять.
Галя задумалася.
— Їсти будеш у нас, на продукти я залишу грошей. Можеш і свого чоловіка годувати. Мені не шкода.
Галя хотіла відмовитися, але зрозуміла, що це чудовий шанс заощадити хоча б на кілька днів. До того ж вона не знала, як віддати подрузі борг.
— Я пораджуся з чоловіком і повідомлю.
Толик на подив спокійно сприйняв новину.
— Я не проти. Чому б і ні? Раніше ти це робила безкоштовно, а тепер ніби все стало на свої місця. А вночі переночувати — нічого страшного. У Рити квартира величезна, вистачить місця. А я спробую знову таксувати.
— З гіпсом?
— Одягну вільну куртку, не помітять. Обережно буду…
Подружжя трохи посперечалося і вирішило, що спробує. Галя зібрала дітей і переїхала до Рити, а Рита з чоловіком вирушили до Дніпра.
Галі було складно з трьома, але вона справлялася. Через три дні вона була як вичавлений лимон. А Рита з чоловіком не приїхали в понеділок… Вони вирішили затриматися в Дніпрі.
— Грошей я скину. Сама зметикуй, що треба… Ну, бувай, я побігла. Справи.
Галина трохи здивувалася. Точніше, вона ошелешилася від такої заяви. Але кинути сина приятельки вона не могла.
У підсумку вона прожила у Рити десять днів.
Їй уже дуже хотілося додому, чужа дитина стала напружувати, а стіни і високі стелі тиснути.
— Ми вдома! Галю! — Рита зайшла в кімнату, і Галя ахнула. У приятельки була свіжа, красива засмага, немов вона повернулася з курорту.
— Слава Богу… Ми вже скучили за домом, — Галя зібрала дітей.
— А чого ти не приготувала вечерю?
— Там залишився суп, який я для дитини зварила.
— Суп — це суп. А нам? Ми з дороги, голодні! Довга дорога! — Рита була обурена. — А чому вдома брудно?! Ти що, не прибирала?
— Ну… я протирала підлогу в дитячій… А чому довга? Ви ж поїздом до Дніпра їздили… — Галя розгубилася.
— Ми вирішили махнути на море…Друзі запропонували. Підвернувся вдалий варіант, не відмовлятися ж? Шкода, що всього на тиждень… — спокійно відповіла Рита.
— Гаразд, завтра приходь до десятої. Мені треба по справах. І не забудь сміття викинути. Тут ваші підгузки… ой, ну взагалі! Ти що, дітей на столі сповивала?
— Довелося. Але я все протерла… — Галя зовсім знітилася. Вона не думала, що Рита так вчинить.
— Фу! Як ми тепер там їсти будемо?! Завтра все вичистиш, щоб блищало!
— Рито, у мене завтра справи.
— Які справи? Ти мені обіцяла, що борг відпрацюєш!
— Я взяла у тебе 15 тисяч, а не мільйон, Рито. Я всього лише позичила невелику за твоїми мірками суму, а ти вже мене в рабство відправила?
— Ти мої гроші не рахуй. Не тобі вирішувати, що багато, що мало.
— Я сиділа з твоїм сином день і ніч, поки ти прохолоджувалася на морі! Думаю, ми в розрахунку, — засмутилася Галя. Вона не любила конфлікти.
— Ось так і допомагай бідним! Ніякої вдячності! — Рита зморщила ніс і вказала на двері. — Більше ніколи не проси. І номер мій забудь!
Галя була дуже здивована таким ставленням. Вона котила візочок з двійнятами і плакала всю дорогу додому.
— Що сталося? — Толик повернувся додому і побачив, що дружина засмучена. Галя розповіла йому все.
— Ось. Я сьогодні добре заробив. Мене хвалять за обережну їзду і залишають чайові, — Толик показав баланс картки. — Я зараз же перекажу цій скнарі всю суму, щоб ти не думала, що ми їй винні.
— Особисто я їй нічого не винна, Толя. Я все відпрацювала. А гроші нам з тобою ще знадобляться.
Толя знизав плечима.
Рита кілька днів обходила Галю стороною. Але її син біг до тітки Галі, і Риті доводилося йти за ним. А через місяць її відпустило. Вона знову стала підсідати до Галини на лавку і навіть набралася нахабства сказати:
— Слухай, мені треба по справах…
— Вибач, Рито. Мені теж. — Галя підвелася з лавки. — Рада була побачитися.
— І що це за справи у тебе? Ти ж нічого не вмієш, крім як підгузки міняти!
— Вмію. Мені за це ще й гроші платять.
Галя пішла. До неї мав прийти клієнт, перший за довгий час. Дітей вона залишала зі свекрухою, у тієї була відпустка, і вона зголосилася допомогти.
А Риті Галина більше не допомагала. Поважала себе і свій час.
Спеціально для сайту Stories
