– Хочу нову шубу, – замість привітання заявила Христина, увірвавшись у кабінет до свого чоловіка, Ігоря. Він відклав папери і подивився на неї поверх окулярів.
– Для початку, добрий день, люба…
– Ти знущаєшся? Який він добрий?! Я щойно зустрічалася з Маріанною, знаєш, що їй купив чоловік? Ось! – Христина кинула на стіл дорогий телефон. Їй було не шкода, якби він розбився.
Ігор глянув на екран. Там була фотографія, де Христина і Маріанна позували в черговому кафе. Вони називали ці зустрічі діловими сніданками, а насправді зустрічалися щоб похвалитися обновками.
На Маріанні справді були хутра. Схожі не так давно Ігор купував Христині.
– У тебе є таке.
– Ні! У мене хутряна курточка. А це шуба! Подивися яке хутро! Валера спеціально літав за шубою закордон!
Ігор усміхнувся. Він знав, навіщо літав Валера. Мабуть, нову шубу підніс дружині як вибачення за те, як добре він відпочив зі своєю коханкою. Маріанна або була дурна, або “не помічала” очевидного, із задоволенням приймаючи подарунки від свого чоловіка після таких “ділових поїздок”.
Ігор працював у компанії двох братів: Валерія і Степана. Ігор був досить забезпечений, але не смітив грошима як брати. Тому часто чув від дружини докори.
– А Ілона тим часом поїхала зі своїм хлопцем в автосалон! Ти давно обіцяв мені зробити подарунок! І що? Усі твої обіцянки нічого не варті.
– Люба, ми з тобою домовилися, що спочатку ти отримаєш права…
– Навіщо?! Я не хочу вчитися. Ось Анжела…
– Стоп. Досить говорити мені про своїх “подруг”. У них своє життя. У нас своє, – в Ігоря розболілася голова. Вони були одружені три роки. За цей час Христина дуже змінилася. Вона завжди була красунею і любила подарунки. Але що більше вона отримувала, то сильніше зростав її апетит.
– Ти просто… просто… жмот! Ні, навіть не так! Ти нічого не представляєш із себе! Треба було виходити заміж за Степана або Валерія!
– Так? А ти казала, що кохаєш мене.
– Як можна любити того, хто шкодує грошей на дружину?
Ігор втомлено прикрив очі долонями. Він хотів зберегти сім’ю. Але чи була в них сім’я?
Вдома на нього чекала порожнеча. Христина абсолютно не підтримувала сімейне вогнище, вона не готувала навіть зрідка, не хотіла дітей, та й у ліжко лягала тільки тоді, коли хотіла щось отримати від чоловіка.
При цьому Ігор терпляче чекав, не реагуючи на глузування друзів і знаки уваги великої кількості прекрасних дам, які працювали з ним.
– Я одружений, – він із гордістю носив обручку. У нього були принципи. Не було лише часу і сил зізнатися собі, що його дружина давно перестала бути дружиною. Христина перетворилася на утриманку.
– Знаєш, Христино… я думаю, що ти ще можеш вийти заміж більш вдало.
– Та що ти кажеш? – Христина підняла брови. – Взагалі-то, Валера одружений на моїй подрузі. Ми, жінки, на відміну від чоловіків, ніколи не будемо так підло чинити! – Христина задерла ніс.
– Звичайно, я знаю, що Валера одружений. Але ж є Степан.
– Не думаю, що Степан візьме мене. Я ж уже була з тобою, – Христина насупилася. Його дружина цілком серйозно сприйняла пропозицію, задумалася над нею, і в той момент Ігор зрозумів, що його шлюб більше не має сенсу. Зберігати було нічого.
– А ти спробуй. Раптом вийде?
Ігор зробив вигляд, що знову зайнявся паперами. Христина ще трохи постояла і, зрозумівши, що нічого не доб’ється, кудись пішла.
Ігор хоч і намагався думати, що нічого не сталося, але йому було неприємно, боляче і, врешті-решт, він вирішив закінчити раніше і розвіятися. Але перед самим від’їздом до нього в кабінет зайшов Степан.
– Слухай, тут така справа… твоя Христина… ну… загалом, вона мені себе пропонувала. Я, звісно, їй сказав, що ми з тобою друзі і я б ніколи так не вчинив, хоча вона шикарна жінка і все таке.
Загалом, я сподіваюся, що вона не образилася, ну і ти… на неї сильно не кричи. Вона, напевно, просто на тебе образилася через шубу.
– Степане, а тобі Христина подобається?
– Вона твоя дружина, Ігорю. Як я можу?
– Якби не була моєю дружиною?
– Вона дуже красива. Ти знаєш, що я люблю красивих жінок. Але це нічого не означає, – тут же додав Степан. – І взагалі, у мене є на прикметі кілька дівчат, з якими я зустрічаюся, тож у мене немає потреби в цьому.
– А ти б на ній одружився?
– На кому?
– На Христині.
– Друже, ви з нею так сильно посварилися?! Я ж сказав, що…
– Ми з нею більше не чоловік і дружина. Справа не в тобі.
– А, розумію, – усміхнувся Степан. – І хто вона? Дай вгадаю? Наша новенька?
Ігор напружився. Він не відразу зрозумів, про кого йдеться.
– Гаразд, не кажи. Але я тебе зрозумів. Тоді, звісно, немає сенсу продовжувати. Отже, Христина вільна?
– Так. Вона чудова жінка. Розпещена, звісно, але зате як дружина просто ідеал. Коханки змінюються, а дружини залишаються. Вона чекатиме на тебе, любитиме, головне, даруй їй подарунки вчасно.
– Ну ти даєш, Ігорю. Тобто, якщо я буду до неї залицятися, то ти не будеш проти?
– Не буду. Думаю, ви з нею створені одне для одного.
Степан поплескав Ігоря по плечу. А наступного дня Христині зателефонував адвокат Ігоря.
– Отже, розлучення? – вона водила пальцем по новій сумочці. – Добре. Ти ще будеш лікті кусати.
– Не думаю. Я тепер вільний і можу взагалі не одружуватися. Усі жінки й так мої.
– Ну ти й…! Я цю Ліду… – прошипіла Христина.
У цей момент у кабінет постукали. Нова помічниця принесла каву і скромно опустила очі.
– Ще пошкодуєш, що вибрав цю драну кішку! – Христина вискочила з кабінету, зачепивши Ліду і перекинувши каву на її костюм. Дівчина боляче ошпарилася і ледь стрималася, щоб не заплакати.
– Вибачте, Лідо… давайте я вам допоможу. – Ігор подивився на неї своїми красивими зеленими очима, і по її шкірі побігли мурашки. Вона зніяковіла і хотіла піти. Але Ігор зупинив її.
– Дозвольте, я оплачу хімчистку. І… якщо вже кава на підлозі, і тут потрібно все прибрати, пропоную поснідати в кафе навпроти.
– Ігор Володимирович… – почервоніла Ліда. Вона працювала зовсім недавно, і мало хто знав, що вона була племінницею першої дружини Валерія.
Скромна, освічена, інтелігентна й нерозпещена дівчинка, яка могла б одразу влаштуватися на високу посаду, але принципово пішла помічницею, щоб набратися досвіду.
– Я ватрушки принесла із собою… сама пекла. Давайте я знову каву зроблю і пригощу вас.
– Добре, – посміхнувся Ігор. – Від ватрушки не відмовлюся. Але запрошення на обід залишається в силі.
Ігор Володимирович підморгнув Ліді, і вона зрозуміла, що не позбудеться красеня-боса так просто.
Тепер його не зупиняла наявність дружини, і він міг із чистою совістю зустрічатися з гарненькою Лідою. А Ліда, як виявилося, вміла не тільки ватрушки пекти…Спеціально для сайту Stories
