Уже тиждень медичний інститут гудів перед майбутніми змаганнями з волейболу.
Команда медиків грала з командою політехнічного інституту. Подруга з ранку вмовляла Таню піти подивитися гру.
– Не люблю я волейбол, взагалі спорт не люблю. Не розумію в ньому нічого, – відмовлялася Таня.
– Що там розуміти? Просто будемо вболівати за наших, щоб виграли. Ну, будь ласка, заради мене, – вмовляла Оксана.
– Не перемога наших тебе хвилює, а Семен, – зітхнула Таня і погодилася.
Народу в залі було багато, всі лавки по одній стіні щільно зайняті. Гра захопила і Таню. Незабаром вона кричала разом з усіма.
Зрештою, команда медиків виграла. Подруги раділи так, ніби в цьому була їх безпосередня заслуга.
– Додому? – запитала Таня, коли вони вийшли з будівлі інституту.
Давно стемніло, запалилися ліхтарі.
– Давай дочекаємося Семена, привітаємо. Зараз переодягнеться і вийде, – з благанням попросила Оксана.
Чекати дійсно довелося недовго. Незабаром Семен вийшов разом з якимось хлопцем. Помітив дівчат, підійшов, познайомив їх зі своїм суперником по грі Юрою. Виявилося, вони дружили зі школи.
Йшли вчотирьох і обговорювали гру. Потім розділилися: Семен пішов проводжати додому Оксану, а Юра Таню. З цього дня вони почали зустрічатися.
А через рік, коли Таня закінчила інститут, вони з Юрою одружилися. Юра закінчив навчання на рік раніше, вже працював.
Батьки обох скинулися на перший внесок, і молоді купили в іпотеку двокімнатну квартиру з прицілом на майбутніх дітей.
Через три роки після весілля Таня народила сина, ще через шість років дочку.
У перервах між декретами Таня працювала в стоматологічній поліклініці, лікувала всіх родичів, знайомих і їхніх знайомих.
Юра працював інженером у великій компанії. У волейбол тепер він грав рідко, в основному влітку на пляжі. Але форму не втратив, залишався таким же підтягнутим і красивим.
Кожен раз, милуючись чоловіком, Таня згадувала їх першу зустріч. Тепер і уявити було важко, що могла ніколи не зустрітися з ним, адже не хотіла тоді йти на змагання.
Звичайно, між ними вже не було тієї пристрасті, як у перший рік сімейного життя, але жили вони дружно. Зустрічали у себе гостей на свята, виїжджали на шашлики до когось із друзів на дачу у вихідні, їздили у відпустку на море. Навіть пару раз відпочивали в Туреччині.
Один раз удвох, і один раз з сином Андрієм, Василина тоді була тільки в проекті. Серед друзів вони вважалися ідеальною парою. Чи не єдиними, хто зберіг сім’ю до сьогоднішнього дня.
Оксана по-доброму заздрила подрузі. Вважала, що Таня з Юрою зобов’язані саме їй своїм щастям. Якби вона тоді не вмовила Таню піти на змагання, вони б не зустрілися з Юрою.
А ось у Оксани з Семеном не склалося. Вона вийшла заміж, розлучилася через два роки і досі перебувала в активному пошуку свого щастя.
Одного разу Таня ввечері робила уроки з сином, який навчався в п’ятому класі. Дочка сиділа поруч і малювала, схиливши голову набік і висунувши язик від старанності.
– Мамо, телефон, здається, – сказав Андрій, піднявши голову над зошитом.
Таня прислухалася. Дійсно, вібрував її телефон. Вдома вона зазвичай вимикала звук. Дзвонили їй часто. У когось із знайомих болів зуб і він питав поради, що прийняти, щоб дотерпіти до ранку.
Хтось слізно просив прийняти в поліклініці свого знайомого або начальника. Хоч звук вимикала, залишивши вібрацію, трубку вона брала завжди. Вона ж лікар, в допомозі стражденним не могла відмовити.
Цього разу дзвонила Оксана. Таня натиснула на з’єднання і відразу сказала, що робить уроки з сином, попросила передзвонити пізніше.
– Пізніше буде запізно, – сказала Оксана. – Юри ж немає вдома, так?
– Ще з роботи не прийшов. Попереджав, що затримається. Тобі щось потрібно?
– Він не на роботі. Тільки що бачила його в ресторані з красивою дівчиною. Я тут з другом зустрічаюся. Вийшла на вулицю спеціально тобі зателефонувати. Вони сіли в його машину і поїхали, думаю, до неї.
Вибач, подруго, але це не випадкова зустріч. Між ними серйозні стосунки. Одразу видно. Чуєш?
– Чую, – відповіла Таня.
Вона розуміла, що Юра подобався жінкам. Але він ніколи не давав приводу засумніватися в його вірності. Оксана точно вживала, їй що завгодно могло здатися. Може, взагалі помилилася. А може, Таня просто не помічала сигналів наближення біди?
– Я твереза, – одразу уточнила Оксана, немов прочитала думки подруги.
Та й голос у неї був тверезий.
– Не думай, що дзвоню з заздрості. Ви з Юркою мені дуже дорогі. Ніколи не намагалася його відвести. Він же був схиблений на тобі. Але й мовчати не можу. Попереджений, значить, озброєний.
Друг, з яким я зараз у ресторані, працює в поліції. Хочеш, попрошу його дізнатися про неї? Думаю, мені не відмовить.
Я і сама хотіла б цій… без анестезії волосся повисмикувати. А ти вирішуй, потрібно тобі це чи ні. Але я б їй Юрку не віддала.
З якого дива? Такі чоловіки, як він, на дорозі не валяються. У тебе двоє дітей, не забувай. Так дізнатися про неї?
Хтось інший сказав би, може, і не повірила б Таня. Але Оксані вона довіряла. Та не стала б брехати. Навіщо?
– Чому мовчиш? – запитала подруга.
– Дізнайся, – сказала Таня і відкинула телефон, немов це він був у всьому винен.
– Мамо! – покликав Андрій.
– Зараз.
Тетяна пішла на кухню, стала біля вікна.
Юра… з іншою… Не може бути! Але Оксана знає його стільки років, не могла помилитися.
Тетяна зчепила в замок пальці, що раптом стали крижаними. Серце нило, обличчя горіло, а всередині розливався неприємний холод.
«Може, все-таки помилилася? У них була ділова зустріч? Але Оксана сказала, що між ними стосунки. Юра звичайний чоловік, цілком міг захопитися красивою дівчиною. З чоловіками таке часто трапляється. Він завжди подобався жінкам.
І що з цим робити? Влаштувати скандал з биттям посуду? Дітей налякаю. Істерикою і криком я його тільки відштовхну від себе. Коханки завжди грають на протилежності.
Дружина щось вимагає, просить, а вона нічого не вимагає, тільки дає те, чого чоловік вже не отримує вдома. Вона з ним – сама терплячість, покірність і ніжність…
Що тепер буде?..»
– Мамо, у мене завдання не виходить. – У кухню заглянув Андрій.
– Добре, зараз прийду, – не обертаючись, безбарвним голосом відповіла Таня.
Андрій потоптався в дверях і пішов.
Таня повернулася в кімнату, насилу вникла в умови завдання. Коли прийшов Юра, вона вже взяла себе в руки, зустріла його з посмішкою.
– Вечерю розігріти?
– Ні, пив каву на роботі. Дуже втомився. У душ і спати.
Таня вклала Василину, потім довго сиділа на кухні, пила чай, щоб заспокоїтися, і думала, думала…
Юра вже спав, коли вона обережно лягла поруч з ним. Заснула тільки під ранок. Та й хто б на її місці зміг заснути, дізнавшись про зраду чоловіка.
Вранці вона встала з головним болем, з відчуттям піску в очах. Приготувала сніданок, розбудила Василину. Чоловік встав сам, бадьорий і виспаний, з апетитом поснідав.
– Відвезеш Василину в садок? Я не дуже добре себе почуваю, – попросила Таня.
– Звичайно. Поспи, у тебе ж друга зміна?
Юра завжди пам’ятав дні народження дітей, її, батьків, день, коли вони познайомилися. Швидко орієнтувався в її змінах. Звичайний ранок. Все як завжди. І зовсім не так.
– Сьогодні не затримаєшся? Забереш дочку з садка? – нагадала Таня.
– Так, звичайно. Могла б не нагадувати, – відповів Юра з передпокою.
Наступного дня Таня після роботи заїхала до мами. Їй потрібно було з кимось поговорити, обговорити, вислухати пораду.
– Що робити, мамо?
– Не знаю, донечко. Коли твій батько загуляв, я влаштувала скандал, кричала… Навіть стежити за ним не довелося. Всі давно все знали, тільки я залишалася в невіданні.
Прийшла до неї, влаштувала розгром в її квартирі. Ледь не накинулася на неї. Чоловік вчасно прийшов, завадив.
Що дивишся? Не очікувала від мене? Потім самій соромно було. На емоціях і не таке зробиш. Твій батько сказав, що жити зі мною після цього не зможе. І пішов.
Я цілими днями ридала, жити не хотілося. А потім він повернувся. Але я не пустила його.
– Ти шкодувала, що не пробачила його?
– Спочатку ні, хоч і важко було. Але у мене була тільки ти, а у тебе двоє, синові батько потрібен. Потім шкодувала, так. Ні я, ні він, ні вона не були щасливі.
Жив з нею, бо нікуди йти було, поки не пішов засвіти. А ти вирішуй сама, прощати чи ні. Тобі жити. За Юру варто поборотися, якщо кохаєш. З роками мудрішою стаєш. Одній погано. Дуже.
Через два дні в поліклініку прийшла Оксана. Дізналася адресу коханки.
– Значить, все-таки зрадив, – з гіркотою посміхнулася Таня, беручи листок з адресою.
– Подруго, ти що, не повірила мені? Я б ніколи не стала наговорювати даремно. Що робити, думаєш?
– А ти на моєму місці, що б зробила?
– Я б їй влаштувала, вона б у мене… Слухай, у вас же є миш’як, підсип їй у чай. Хороша ідея. Чого кліпаєш віями? Ти ж у нас правильна, не зможеш. А давай я?
– Телевізора надивилася? Не треба. Я теж не ангел. Завжди винні двоє. Заспокоїлася, думала, зі мною цього не трапиться. А не можна було розслаблятися.
– Шкода коханку? Так можна Юрку провчити. У мого бойфренда знайдуться кримінальні знайомі, які все в найкращому вигляді оформлять.
– Ще не легше. Оксано, ти себе чуєш? Навіть не думай. – Таня не на жарт злякалася. Оксана відчайдушна, вона могла що завгодно зробити. – Я сама якось розберуся.
– Гаразд, як хочеш. Якщо що, дзвони.
До кінця робочого дня Таня вже знала, що зробить. Увечері вона попросила чоловіка забрати наступного дня дочку з садочка.
– У тебе ж перша зміна, – здивувався Юра.
– До мами хочу заїхати, вона дзвонила, скаржилася на тиск.
– Добре.
Весь вечір Таня була розсіяна і задумлива. З Юрою вони майже не розмовляли.
– Щось ти останнім часом сама не своя ходиш. На роботі щось сталося? – зауважив Юра.
Як же їй хотілося кинути йому в обличчя, що вона розчарована в ньому, що все знає, що майже ненавидить його. Що ще не вирішила, вигнати його з тріском, не дати спілкуватися з дітьми, або нашкодити його коханці. Що втомилася і хоче лише одного, щоб ці тортури якнайшвидше закінчилися.
– За маму переживаю, – відповіла Таня.
Наступного дня після роботи вона поїхала не до матері, а до коханки чоловіка. Разом з адресою подруга повідомила, де працює дівчина і коли приходить додому.
Придумати, що скаже і зробить, було легше, ніж зважитися на це. Ще важче здійснити задумане. Всю дорогу Таня хвилювалася, чи вистачить у неї сил, рішучості.
«Хоч подивлюся на неї», – вирішила вона.
Біля будинку коханки Таня була готова розвернутися і піти.
– Ви йдете чи будете і далі стояти тут? – почула вона чужий голос.
Літня жінка уважно дивилася на неї і притримувала двері в під’їзд.
– Дякую, – натягнуто посміхнулася їй Таня.
Ноги самі привели її до залізних дверей. На мить Таня завмерла. Перед очима пролетіло все життя з Юрою. Скільки в ньому було щастя, світла і радості.
Були й сварки, куди ж без них. Але вони проходили і зникали, як хмари після дощу. Ні, вона все робить правильно. Таня натиснула на кнопку дзвінка, поки не передумала.
Двері відчинила красива дівчина з довгим розпущеним волоссям і ясними блакитними очима. Чимось нагадувала її саму в молодості. Мить вони дивилися одна на одну.
– Добрий день, – посміхнулася Таня. – Я дружина Юри. Можна увійти?
І, не чекаючи дозволу, вона увійшла в квартиру. Відразу зрозуміла, що вона орендована. Приблизно в такій вони з Юрою жили кілька місяців після весілля, поки не купили свою.
Таня пройшла на кухню. Всі серйозні розмови, всі проблеми легше вирішувати чомусь на кухні.
– Чаю зробите? – обернулася вона до дівчини.
Та слухняно поставила на плиту чайник, увімкнула конфорку. Полум’я з шумом спалахнуло і засвітилося блакитним світлом. Таня вивчала дівчину. Нервове тремтіння минуло, вона майже заспокоїлася. Сівши за стіл.
Дівчина подумала і сіла навпроти, з цікавістю і страхом поглядаючи на Таню.
«Як у кіно, – подумала Таня. – Дружина і коханка зустрілися, щоб поділити коханого і невірного чоловіка».
– Мене звати Тетяна. А вас Христина. Ви кохаєте мого чоловіка. Так, згодна, його неможливо не кохати. На жаль, задовго до вас він зустрів мене.
Ми одружені багато років.
Вже не так, як раніше, але він теж кохає мене. І у нас є діти. Думаю, Юра сказав вам про це. Андрію скоро дванадцять, він дуже схожий на батька. Василині шість. Він їх теж дуже любить. Як ви думаєте, чи вийде у нього поєднати всю цю любов?
Ви знали, що він одружений, і все ж пішли на стосунки. Так впевнені в собі? Що він залишить мене і дітей, прийде до вас?
Все вірно, дружина не стіна, її можна і посунути. Але дітей Юра не кине. Він не такий, інакше ви б його не полюбили. Він завжди залишиться їхнім батьком, буде сумувати за ними і бачитися з ними. Він буде допомагати нам матеріально.
Хочете ви цього, чи ні.
Ви будете ревнувати і все рідше відпускати його до дітей. Він буде страждати, тому що вони будуть рости і змінюватися без нього.
Ви народите свою дитину, але вона лише буде нагадувати йому про наших дітей. Він почне метатися між вами і дітьми. А потім зненавидить вас. Вистачить у вас сил терпіти все це?
Подумайте. Зруйнувати чужу сім’ю легко. Зможете побудувати щастя на нашому нещасті?
Дівчина сиділа, опустивши очі. Тані хотілося розридатися, благати її не руйнувати сім’ю, але вона розуміла, що не можна показувати страх перед суперницею. Кого боїшся, тому даєш владу над собою.
Вона встала і вимкнула газ під чайником, і, поки дівчина не отямилася, вийшла з квартири.
Додому йшла пішки. .
Сльози текли по щоках. Легше не стало.
Христина обов’язково розповість все Юрі. Що він зробить?
І чому у дружин завжди звичайні імена, а у коханок модні, екзотичні? Немов батьки з народження разом з ім’ям вклали в них майбутнє призначення.
Невже Юра зможе піти від них заради цієї Христини? Зможе, вже зміг, зрадив, зрадив. Сльози ніяк не хотіли зупинятися.
Коли вона прийшла додому, всі сиділи на кухні і вечеряли. Юра посмажив макарони з сосисками.
– Мама прийшла! – зраділи діти.
– Як мама? – запитала Юра.
– Нічого, тиск знизили. Я дуже втомилася (ще б пак, через все місто йшла пішки). Покладеш дітей? Я в душ і раніше ляжу.
Вона лежала в іншій кімнаті, слухала, як чоловік розмовляв з дітьми, просив не кричати, не будити маму. Як потім читав книжку дочці перед сном. Як Андрій заходив до неї в кімнату і стояв біля ліжка. Потім Юра покликав його.
Невже нічого цього більше не буде? Вона більше ніколи не почує його голос… Як сприймуть його відхід діти? Як вони будуть жити без нього?…
Діти заснули, і Юра увійшов до кімнати. Як і син, він довго стояв біля неї. Таня зробила вигляд, що спить. Їй здавалося, що він прощається з нею.
Потім він роздягнувся і ліг поруч. Хотілося, щоб він обійняв її, сказав, що ніколи не покине їх, що любить…
Юра не пішов ні наступного дня, ні через тиждень, ні через місяць. Він вчасно приходив додому і займався дітьми вечорами. Вони нічого не обговорювали. Просто жили разом, як раніше.
А потім настало літо, і вони поїхали до моря. Юра грав у волейбол з іншими чоловіками на пляжі, а Таня милувалася ним.
Іноді на неї накочувався страх, що він знову в когось закохається. Стільки красивих і самотніх жінок навколо. І інша може виявитися більш нахабною і сміливою, не відпустить Юру, як Христина.
Але чомусь Таня була впевнена, що рішення залишитися Юра прийняв сам.
Та й не закохався б він у таку.
І страх згортався клубочком у глибині її серця, ховав голову, як змія…
Спеціально для сайту Stories
