Ми з чоловіком давно хотіли дитину і готувалися до неї серйозно. І коли я нарешті побачила заповітний результат аналізів, то розплакалася від щастя разом із чоловіком. Почала уявляти собі майбутнє життя, нашого малюка.
І все було прекрасно, поки в мої мрії не втрутилася свекруха. Вона зі старту почала вчити мене розуму – як мені потрібно харчуватися, що робити і навіть як одягатися. Я завжди ввічливо відмовлялася від її порад.
Говорила, що це мій досвід і я буду проживати його по-своєму, але вона завжди лише бурчала собі під ніс, що я нічого не розумію. Проте в якийсь момент свекруха втихомирилася і відстала від мене.
Як стало відомо пізніше, вона акумулювала всі свої сили, щоб почати підготовку до появи онука. Ми з чоловіком ще за кілька місяців до очікуваного дня сказали їй, що після виписки бачити нікого не бажаємо
Влаштовувати свято і кликати всіх родичів ми не хочемо. Мені потрібно буде прийти до тями, звикнути до свого нового статусу. Та й чоловікові теж, звісно, бо він мав бути зі мною у найтрепетніший момент появи малюка.
Але свекруха лише рукою махала. Мовляв, все буде чудово, потрібно лише довіритися їй. Ми якось зам’яли цю тему, а коли я вже народила, свекруха почала питати в сина про день виписки.
Я наполягла на тому, щоб він сказав їй неправильну дату. Я просто не хотіла зустрічати натовп родичів біля входу в пологовий будинок. Мені хотілося спокою і тиші. Хіба я не заслуговую на це?
Загалом, чоловік мене послухав і збрехав матері. Ми повернулися додому в п’ятницю, а свекрусі сказали, що виписка в суботу. Як зараз пам’ятаю цей крик у слухавку. Вона подзвонила вранці і кричала, що ми зіпсували їй усе.
Уявляєте? Вона і торт замовила, і кульки купила, і купу страв приготувала, щоб увечері застілля влаштувати. А найголовніше, що свекруха вже запросила всіх увечері святкувати в неї вдома.
Коли я сказала їй, що в мене банально немає сил ні з ким спілкуватися, вона почала обурюватися. Мовляв, не одна я народжувала дитину, немає в цьому нічого такого жахливого. Тим паче це ж не вчора було.
Уявіть, як я була шокована, а потім свекруха заявила, що хоче скоріше побачити онука. Тут я вже не витримала і сказала їй усе, що думаю. Що не вона буде вирішувати за нас, коли і з ким робити свято.
І що онука вона побачить тоді, коли ми з чоловіком дозволимо їй приїхати до нас у гості. Ми нікуди не везтимемо нашого малюка і вже тим паче не святкуватимемо його народження з натовпом родичів, з якими я навіть не спілкуюся.
Відтоді минуло вже два місяці, а свекруха, як і раніше, дується. Чоловік телефонує їй майже щодня. Ми вже й у гості кликали її, а вона не приходить, каже, що ми сильно її образили. Мовляв, ми невдячні, не цінуємо її.
Якщо чесно, у мене немає бажання вестися на її маніпуляції. Вмовляти її прийти до нас і побачитися з рідним онуком я не буду. Вона доросла людина. Нехай розбирається зі своїми тарганами в голові сама. Хіба я не права?
