Я не запросила власну матір на своє весілля і мені за це зовсім не соромно. Напевно, всі подумають, яка я невдячна, але це не зовсім так. Вона мене кинула заради іншого кращого життя, тому я й вирішила, що для неї на святі місця немає.
Вперше мама поїхала працювати за кордоном, коли мені було ще 10 років. Я залишилася з батьком. Було трохи важко без мами, але ми звикли, а вона приїжджала раз на рік на кілька тижнів. Завжди привозила гроші та гостинці.
Так минуло два роки. Але якось мама приїхала і сказала, що вона хоче розлучитися. Батько дуже кохав її й ці слова стали для нього ударом. Звичайно, він дав їй розлучення і відпустив у краще життя.
З того часу вона й копійки не передала та не приїжджала більше. Я лише знала, що вона знову вийшла заміж і все. Мене на весілля не кликали, як і жити за кордон. Мені важко далося розлучення батьків.
Батько був вражений раптовою зміною сімейного життя. Мене переслідувало відчуття, що мене просто покинули. Для підлітка це був сильний удар. Батько спочатку якось тримався, але більше я його не бачила з жодною жінкою.
Весь свій час він присвітив мені. Перед моїм 18-річчям батько сильно захворів. Хвороба швидко його забрали. Я досі вважаю, що головною причиною була зовсім не страшна недуга, а те, що кохана жінка пішла і навіть не озирнулася.
Він залишив мені у спадок квартиру, в якій я жила з ним, коли мама пішла. Ще за кілька років я вийшла заміж за друга дитинства, який працював у великій міжнародній компанії. Ми довгий час спілкувалися, гуляли і в один день він просто зробив мені пропозицію.
Я дуже сумувала, що батька не було на моєму весіллі, а от маму я навіть й не подумала запросити. Що це матір така, яка кинула рідну дитину? Але вона якимось таки дізналася про моє свято. Та ще й образилась, що її не запросили.
