Спочатку син з невісткою винаймали квартиру, а після появи мого онука переїхали до мене. Поки вони працювали, то нам вистачало грошей на все та деякий час невістка не працювала, то ж жити в орендованій квартирі стало важче. Я ж думала, що поки вони житимуть в мене, то зберуть гроші на своє житло.
З того часу вже багато років минуло, а вони досі в мене живуть. Я дивлюся, що їм утрьох в одній кімнаті добре, їх все влаштовує. Я не розумію такого ставлення та весь час мовчала, бо не хотіла лізти до них зі своїми порадами. Та нещодавно в мене просто урвався терпець
Якось онук попросив мою невістку зварити вареники. Вона ж в той день планувала піти в салон, бо не хотіла мати поганий вигляд. Я планувала відпочити, але не могла онука залишити голодним. Можна було купити готові вареники, але ж не буду я годувати його напівфабрикатами, то ж півдня я ліпила вареники. Але за сметаною все одно треба було йти, але грошей на продукти я не знайшла.
Пішла питати в сина, куди поділися гроші. На моє здивування він заявив, що їх взяла його дружина, бо їй треба була готівка, запропонував мені картку взяти в магазин. Та як тою бісовою карткою розраховуватися я не знаю й взагалі до готівки звикла, а її невістка забрала, то як я маю сметану купити… Коли невістка прийшла, то син їй і слова не сказав. А я шокована, як так можна ставитися до мене та восьмирічного сина
