— Я замовила доставку на понеділок, тож, Денисе, тобі треба буде зранку приїхати, прийняти плитку, мішки з клеєм і ґрунтовку. А у вівторок якраз перший день твоєї відпустки, тож можна спокійно починати збивати старий кахель.
Галина Василівна акуратно розрізала яблучний пиріг і поклала найкращий шматок на тарілку сина.
Я завмерла з чашкою чаю. На секунду мені здалося, що я помилилася. Недільний обід у свекрухи до цієї хвилини проходив цілком мирно. Ми обговорювали погоду, ціни на помідори та здоров’я тітки Ніни з Сум.
— Мамо, яка плитка? — Денис розгублено подивився на пиріг, потім на матір. — Ми ж їдемо до Буковелю. У середу ввечері поїзд.
— Який Буковель, Денисе? — Галина Василівна подивилася на нього зі щирим, нічим не затьмареним здивуванням. — У мене труби у ванній течуть, плитка ще від твого батька залишилася, відвалюється шматками.
Я три місяці відкладала пенсію, щоб купити матеріали. Все вже оплачено. Хто ж мені ремонт робитиме?
— Та ми ж вам казали, — я обережно поставила чашку на блюдце, намагаючись, щоб вона не задзвеніла. — Ще в березні казали. Ми забронювали готель. Внесли передоплату. Відпустка з п’ятнадцятого.
— Ой, Марино, ну готель і готель, — свекруха відмахнулася, наче від настирливої мухи. — Хто знає, що ви там забронювали. У мене надзвичайна ситуація. Я живу сама, допомогти нікому. Денис за тиждень зробить мені ванну, а потім їдьте, хто вам заважає.
Вона говорила це так спокійно, так буденно, ніби йшлося про те, щоб по дорозі з роботи закинути їй хліба.
Денис мовчав. Він завжди губився, коли мати вмикала режим «я слабка літня жінка, і в мене є тільки ти».
— За тиждень ванну в старому будинку не зробиш, Галино Василівно, — рівним голосом сказала я.
Моя робота в логістиці привчила мене до цифр і термінів. Я прекрасно знала, що таке демонтаж, вирівнювання стін, заміна труб і укладання нової плитки. — Це робота для бригади на два-три тижні.
— Бригади! — пирхнула свекруха. — Де я візьму гроші на бригаду? У мене син — майстер на всі руки. Раніше якось самі все робили, без жодних бригад. І нічого, жили.
— Мамо, ну справді, у нас квитки вже куплені, — спробував заперечити Денис. Але його голос звучав непереконливо, з нотками провини.
— Поверніть квитки. Не велика втрата. Ваш Буковель нікуди не втече, а мати в будь-який момент може затопити сусідів. Гаразд, давайте пити чай, а то охолоне.
Решта візиту минула в тяжкій тиші. Я не стала влаштовувати скандал у присутності свекрухи.
У машині, дорогою додому, Денис довго мовчав, зосереджено дивлячись на дорогу.
— І що ти збираєшся робити? — нарешті запитала я, коли ми зупинилися на світлофорі.
— Марино, ну а що я зроблю? — він важко зітхнув. — Ти ж бачила, вона вже все купила. Доставка завтра. Якщо я не приїду, вантажники все це кинуть біля під’їзду?
— Тобто ми скасовуємо поїздку?
— Ну чому відразу скасовуємо… — Денис заворушився на сидінні. — Я завтра після роботи поїду, прийму матеріали. У вівторок почну збивати плитку. Якщо докласти зусиль, за пару днів усе зніму, труби сантехнік із ЖЕКу замінить, а потім я швидко все зроблю. До вихідних закінчу, і поїдемо. Ну, втратимо пару днів відпустки.
Я дивилася на чоловіка й не розуміла, чи він справді такий наївний, чи просто боїться сказати матері «ні».
— Денис. Ми орендували номер. Шістдесят тисяч гривень за десять днів . Передоплата — п’ятдесят відсотків, і вона вже не підлягає поверненню, бо до заїзду залишилося три дні. Квитки на поїзд. Але справа навіть не в грошах.
Справа в тому, що ти будеш працювати, дихати пилом, зірвеш собі спину, а потім ми поїдемо «відпочивати». Якщо ти взагалі встигнеш до вихідних, у що я не вірю.
— Марино, це ж мама. Їй справді нікому допомогти.
— Їй є кому допомогти. Спеціально навченим людям за гроші.
— У неї пенсія шість тисяч, які там наймані робітники?
— А на плитку, клей, ґрунтовку та нові труби вона, значить, накопичила? — я повернулася до нього. — Денисе, вона знала про нашу відпустку?
Він відвів погляд.
— Знала? — повторила я.
— Ну, я минулого місяця якось проговорився, що ми з п’ятнадцятого їдемо у відпустку.
Пазл склався. Галина Василівна не просто так купила матеріали саме зараз. Вона зробила це навмисно. Відпустку треба проводити з користю. Бажано — для матері.
Увечері вдома я відкрила ноутбук і переглянула умови скасування бронювання. Так і є. Якщо скасуємо зараз, втратимо тридцять тисяч. Для нашого бюджету це була відчутна сума. Цього року премію на роботі дали тільки мені, і більшу частину поїздки я оплачувала зі свого рахунку.
Денис весь вечір ходив по квартирі з винуватим виглядом, мив посуд, заварював мені чай.
— Марино, ну давай ти одна поїдеш, — запропонував він, ставлячи переді мною чашку. — Або поклич Светку, сестру. Відпочинете удвох. А я тут з усім розберуся і, може, до вас приїду.
— Я не хочу їхати зі Свнткою, — спокійно відповіла я. — Я планувала цю відпустку з чоловіком. Ми пів року нікуди не вибиралися. Ми обоє втомилися на роботі.
— Але я не можу її залишити з цими мішками!
— Не можеш. Тому завтра ти їдеш приймати доставку.
Він з полегшенням видихнув, вирішивши, що я здалася.
Наступного дня, у понеділок, Денис пішов з роботи раніше до матері. Повернувся пізно, втомлений, у куртці, сірій від цементного пилу.
— Там десять мішків сумішей, — похмуро повідомив він, знімаючи кросівки. — Плитка, керамограніт на підлогу. Вантажники донесли лише до ліфта, далі я сам тягав.
— Співчуваю, — я поставила перед ним тарілку з вечерею. — А як там стара плитка?
— Тримається. Радянський цемент. Завтра візьму перфоратор напрокат.
У вівторок вранці у нас почалася офіційна відпустка. Я прокинулася о дев’ятій, не поспішаючи випила каву, полила квіти. Денис втік о восьмій — Галина Василівна дзвонила з сьомої ранку, квапила, бо «сусіди скаржаться, треба шуміти вдень, поки всі на роботі».
Я не стала збирати валізу. Замість цього я розмістила заявку на ремонт ванної «під ключ» у старому панельному будинку через сервіс пошуку майстрів. Описала обсяг робіт: демонтаж, вирівнювання, гідроізоляція, труби, укладання.
Через годину я отримала п’ять відповідей від майстрів. Терміни — від двох до трьох тижнів.
Я вибрала майстра із середньою ціною, хорошими відгуками та вільними датами. Зателефонувала, уточнила деталі.
О п’ятій вечора повернувся Денис. Точніше, не повернувся, а вповз. Волосся стояло дибки від білого пилу, на кісточках пальців — садна, очі червоні. Він мовчки пройшов до нашої ванної, мився хвилин сорок.
Вийшов на кухню, важко опустився на стілець.
— Я збив одну стіну, — глухо сказав він. — Там під плиткою якась гнила дошка, стіна крива, перепад сантиметрів п’ять. Труба наскрізь іржава, доторкнутися страшно. Якщо її прорве, ми затопимо три поверхи.
— До вихідних встигнеш? — без жодної іронії, абсолютно рівним голосом запитала я.
Він подивився на мене з тугою.
— Марино, я не впораюся. Я не будівельник. Я ІТ-шник. Сьогодні дивився на «Ютубі», як цю трубу перекривати, і нічого не зрозумів. Мати ходить навколо, нарікає, що я повільно працюю. Каже, батько б уже все закінчив.
— І який план?
Денис потер обличчя руками.
— Я не поїду до Буковелю. Я не можу все це так кинути. Там повний безлад. Довелося зняти унітаз, щоб дістатися до труб. Вона навіть у туалет нормально сходити не може. Доведеться мені там ночувати й копатися. Вибач мене.
Він дістав телефон.
— Поверни квитки. Відміни бронювання. Скільки ми там втрачаємо?
— Тридцять тисяч авансу.
Денис скривився.
— Я тобі компенсую. Віддам із наступної зарплати.
— Не треба з наступної, — я закрила ноутбук і поклала перед ним листок із номером телефону. — Ось телефон майстра. Його звати Артем. Він готовий приїхати завтра вранці, оцінити масштаб катастрофи й взятися за роботу. Демонтаж, труби, вирівнювання, укладання. Ціна питання — близько вісімдесяти тисяч за роботу. Плюс-мінус, точніше скаже на місці.
Денис втупився в листок.
— Звідки у мене вісімдесят тисяч? У нас на картці залишки до зарплати і твої відпускні.
— У тебе є заначка на новий ігровий ноутбук. Там сто тисяч. Я знаю, ти збирав на нього з зими.
У кухні запала тиша. Було чутно, як гуде холодильник.
Денис зблід.
— Ти пропонуєш мені віддати мої гроші на ремонт її ванни?
— Я пропоную тобі вибір, Денисе. Варіант перший: ти залишаєшся працювати на матір. Ми втрачаємо гроші із загального бюджету, моя відпустка зіпсована, твоя відпустка перетворюється на пекло. Ти зриваєш собі спину і, можливо, затоплюєш сусідів, бо не вмієш паяти труби.
Варіант другий: ти наймаєш професіонала за свої особисті гроші, бо це твоя мати і твоя відповідальність перед нею. А завтра ввечері ми сідаємо на поїзд і їдемо до Буковелю, як і планували.
Він дивився на мене так, ніби бачив уперше.
— Але ж вона мене докорятиме! Скаже, що я марнотратник, що впустив чужих людей до дому.
— Це вже ваші з нею стосунки, — я встала, щоб налити чаю. — Ти дорослий чоловік, Денисе. Тобі тридцять чотири роки. Твоя мати не питала, коли купувала цемент. Вона створила проблему й переклала її на тебе. Вирішувати тобі.
Я не стала кричати, не стала збирати речі чи погрожувати розлученням. Я просто визначила межі. Я була готова втратити гроші за поїздку, якщо він вирішить залишитися в тій запиленій ванній.
Але я не збиралася вдавати, що це нормальна ситуація, і грати роль розуміючої дружини, яка все прощає заради «сімейного миру».
Денис сидів мовчки хвилин десять. Потім взяв телефон і набрав номер майстра. Домовився про зустріч на дев’яту ранку.
— Я поїду до неї зараз, — сказав він, ховаючи телефон у кишеню. — Попереджу, що завтра приїде людина.
— Удачі.
Його не було три години. За цей час я встигла дістати дорожню сумку й почати складати речі. Тільки свої. Його речі я не чіпала.
Близько десятої вечора задзвонив мій телефон. На екрані з’явилося: «Галина Василівна».
Я глибоко зітхнула й натиснула «відповісти».
— Марино! Що це ще за новини?! — голос свекрухи дзвенів від обурення. — Денис приїхав, заявив, що найняв якихось шабашників! Сказав, що сам платитиме! Ви в своєму розумі? Навіщо гроші на вітер викидати, коли у нього є руки?
— Добрий вечір, Галино Василівно, — ввічливо відповіла я. — Денис найняв не шабашників, а професійного майстра з договором і гарантією. Він об’єктивно оцінив свої сили. Заміна труб — це складна робота, він не хоче ризикувати вашими сусідами знизу.
— Та при чому тут сусіди! Це ти його накрутила! Це все через ваш Буковель! Невже не можна було відкласти цю поїздку? Мати один раз попросила про допомогу!
— Ви не просили, Галино Василівно, — говорила я повільно, щоб не піддатися емоціям. — Ви поставили нас перед фактом за два дні до відпустки. Денис знайшов чудове рішення. Ремонт вам зроблять швидко й якісно. А він проведе свою законну відпустку зі мною.
— Я не пущу чужого чоловіка в квартиру!
— Як скажете. Тоді Денис просто скасує виклик. Але сам він ремонт робити не буде. Ми скоро виїжджаємо. Якщо хочете, можете почекати місяць, назбирати грошей з пенсії й найняти когось самі.
Я почула, як вона гучно вдихнула.
— Егоїстка, — зауважила свекруха. — Думаєш тільки про себе. Денис під твою дудку танцює.
— До побачення, Галино Василівно. Гарного вам вечора.
Я поклала слухавку. Руки трохи тремтіли, але всередині було дивно спокійно.
Денис повернувся після обіду. Він виглядав вичавленим, як лимон, але в очах уже не було тієї приреченої туги.
— Був скандал? — запитала я.
— Був, — він криво посміхнувся. — Кричала, плакала, хапалася за серце. Сказала, що я проміняв рідну матір на твої капризи.
— І що ти відповів?
— Сказав, що завтра о дев’ятій приїде Артем, і якщо вона його не впустить, то до зими житиме з розібраним унітазом і без ванни. А я їду.
Він підійшов до дивана, де лежала моя напівпорожня сумка.
— А де мої речі?
— У шафі. Я не знала, які футболки ти захочеш взяти.
Наступного дня вранці Денис поїхав на зустріч із майстром. Повернувся через дві години, переказав Артему аванс на закупівлю відсутніх будівельних матеріалів. Галина Василівна, за його словами, зустріла майстра з кам’яним обличчям, ходила за ним по п’ятах і коментувала кожен крок, але з квартири не вигнала.
Увечері ми сіли на поїзд.
Перші два дні в Буковелі Денис був знервований. Постійно перевіряв телефон, чекав дзвінка. Свекруха дзвонила двічі на день. Спочатку скаржилася, що майстер «занадто багато пилить», потім обурювалася, що він «п’є багато води з фільтра». Денис відповідав односкладово і швидко завершував розмову.
На третій день Денис вимкнув телефон і кинув його в рюкзак.
— Знаєш, — сказав він, — а я справді думав, що за три дні все для неї зроблю. Який же я дурень. Артем сказав, що там стяжку на підлозі треба заливати по-новому, стара перетворилася на пил. Я б там місяць прожив у цьому пилу.
— Добре, що ти це зрозумів.
— Шкода ноутбука, — зітхнув він. — Майже накопичив.
— Нічого. Накопичиш ще. Зате тепер у тебе є залізобетонний аргумент на майбутнє. Якщо мама знову вирішить влаштувати раптовий ремонт або перекопування дачі, ти знаєш, скільки коштують послуги професіоналів.
Ми повернулися через десять днів — відпочилі.
Ремонт у Галини Василівни закінчився за день до нашого приїзду. Ванна сяяла новою білою плиткою, труби були акуратно заховані в короб. Це обійшлося Денису в вісімдесят п’ять тисяч гривень.
Свекруха не розмовляла зі мною цілий місяць. Коли ми приїжджали в гості, вона демонстративно зверталася лише до сина, стискаючи губи. Я не звертала на це уваги, пила чай і хвалила її фірмовий пиріг.
Денис більше не розповідав їй про наші плани заздалегідь. А якщо вона намагалася навантажити його «терміновою чоловічою роботою» на вихідні, він спокійно відповідав: «Мамо, ми зайняті. Якщо потрібно терміново, я можу дати тобі номер телефону чудового майстра. Його звати Артем, працює сумлінно».
Майстер Галині Василівні чомусь більше не знадобився. Кран на кухні перестав капати, а шпалери в коридорі раптом вирішили, що можуть провисіти ще пару років.
