В мене таке відчуття, що я живу чуже життя. Мені 35 років, є чудова дочка, якій вже шість років. Почну з ранніх років, з яких себе чітко пам’ятаю. Мені було 10 років, коли мої батьки розлучилися, залишилися мама, я та молодша сестра, їй тоді було два роки.
І тут почалося пекло в моєму житті, яке переслідує мене всі роки. Те, що батько кинув нас, для мене було дуже болючим, дуже важко це пережила, мама теж страждала і гуляти, водити через день нових чоловіків додому, напевно, доводячи собі, що зможе і без батька.
Це її дуже сильно затягнуло, я займалася сестрою, а вона цілодобово могла пропадати, а то й при нас проводити час з новим невідомим нам дядьком. Неодноразово доводилося серед ночі просто виходити з кімнати. Я могла сидіти на морозі і плакати гіркими сльозами: «за що зі мною так».
Скільки і як мене били мати, одному Богові відомо, ну ось поганий настрій у неї і тоді рятуйся, хто може. Сестра росла, я дорослішала, стала вуличною дитиною вже у 13 років. Намагалася додому приходити під ніч, бо мама, у кращому разі, лаялася з бабусею, у гіршому — черговий тато на ніч.
Потім познайомилася з хлопцем на шість років старшим. Перше кохання і таке інше, чотири роки стосунки продовжилися, не раз дізнавалася, що він мені зраджує, але трималася за нього аби додому не повертатися. Побігла працювати як тільки була змога, щоб себе годувати.
Навіть здалося, що є світло в кінці цього темного тунелю. Помер один дядько, помер другий дядько, якого я шалено любила і він мені, якоюсь мірою замінив батька і матір, і який врятував мене, бо я мало не влізла в страшну історію.
Так ось, півроку нормального життя, робота, будинок, хлопець і тут знову життя пожартувало. Одного вечора, повертаючись додому, мені довелося відчути, що таке зґвалтування, дивом залишившись живим, але з хлопцем стосунки зійшли нанівець.
Познайомилася в інтернеті з хлопцем, правда спілкувалися з ним десь два роки, я була тоді ще у стосунках, та й спілкування було дружнє. Приїхав він до мене за день до мого чергового дня народження і зав’язалися стосунки, через місяць дізналася, що при надії.
Я навіть не сумнівалася в тому, що дитині бути, розписалися, звичайне сімейне життя, сказати, що любила, ні. З ним тоді я втекла від моїх рідних за сотні кілометрів, але він загалом хороша людина, але без кохання важко, розлучилася з ним майже півтора роки тому.
За роки життя в його місті в мене померла мати, бабуся, і ще один дядько. Дочка потрапила в опіковий центр в 11 місяців, за це особливе спасибі свекрусі, онука була у них в гостях і в результаті мало не втратила пальці, причому мене звинуватили в цьому. Ніби я не додивилася.
Так ось моє пекло продовжилося, чоловік поїхав в іншу країну працювати, а я з донькою залишилася, все б нічого, але вирішила теж переїхати в іншу країну. Познайомилася з чоловіком, як він мені сказав, у нього двоє дітей із дружиною все погано.
Загалом, зустрілися два самотні серця, розпочали стосунки, пізніше з’ясувалося, що у нього п’ятеро дітей, боявся відразу сказати, щоб не злякати мене. Вже більше року разом, дочка його любить, називає татом, але й тут стосунки дуже важкі.
Його дружина намагається зробити все, щоб він повернувся і це зрозуміло. Одна біда, я його справді люблю, він систематично повертається до дітей, а потім: «вибач, люблю, без тебе не можу» — і я прощаю. І продовжую жити із відчуттям, що це не моє життя.
Півроку тому померла бабуся, мати мого батька, а батько, якого я не знала 15 років, виявляється, став практично бомжем. Залишилася квартира бабусі, далекі родичі просять оформити на себе. Починаю цим займатися, гадаю, квартира на мене, він нехай там живе.
Потрібно йому написати відмову від спадщини. Через 15 років побачила чоловіка, який навіть цього не хоче робити, без нього не можу нічого оформити, бо він має бути адекватним, щоб написати відмову. Була надія, що зміниться, продати квартиру, забрати до себе і зробити людиною.
На жаль, усі розмови марні, йому нічого не треба, нічого не хоче і через пару днів держава забере житло. Отак довелося поховати надію знайти батька. Були в житті й гарні моменти, але доведеться жити далі з відчуттям того, що це не моє життя, і з надією у світле майбутнє поряд із улюбленою донькою
