Моє життя перетворилося на пекло. Можливо я в тому сама винна. Живу з чоловіком майже 10 років. Мені 36 років. Працюю, в основному живемо на мій заробіток, його зарплата йде на будівництво будиночка.
Свого будинку в нас немає, живемо у квартирі моєї тітки. У нас троє дітей, 8 років, 7 років і два роки молодшій доньці. Ми колись були щасливі, але той час пролетів непомітно.
Я і зараз іноді почуваюся щасливою, але все затьмарює те, що чоловік піднімає руку на мене. Від цього стає так прикро. Він хороший батько, сам ріс без батька і, на жаль, не засвоїв, що на жінку не можна піднімати руку.
Один синець на моїй гомілці досі від його удару не зникає вже два роки, а нещодавно вдарив через те, що я не дозволила з холодильника холодний салат доньці дати. Після роботи повезла двох інших дітей у басейн.
Приїхала втомлена і голодна. Він знає, що я не дозволяю холодне відразу давати. Знаючи це, почав їй насипати, хоча поруч була мікрохвильова піч, і я збиралася розігрівати їжу. Я відібрала салат, щоб підігріти.
Донька заплакала, він почав на мене кричати. І коли я стояла біля плити, він мені врізав рукою у вухо та так, що воно стало аж гарячим і все задзвеніло. Як мені жити, якщо в мене троє дітей, які люблять батька, а він їх.
Але я не відчуваю себе з ним щасливою в такі моменти, хочеться послати його до чортової матері. Молодша донька стала плаксивою через нього. Якось він приїхав додому раніше за мене, сюсюкався з донькою, потім покликав няню, залишивши маленьку на дивані.
Дочка, мабуть, сильно смикнулася і впала з дивана. Ми місяць лежали в лікарні, у неї була гематома, не рухалася права рука і нога через удар у ліву півкулю мозку.
Знаю, що заради дітей маю з ним жити, так скоріше за все і буде, але мені прикро, хочеться відповісти йому як слід. Батьків своїх засмучувати не хочу, його матері сказати? Не знаю, допоможе чи навпаки.
