Люба працювала в Італії вже майже 20 років. Вона вдало влаштувалась і, можна сказати, виграла це життя. Спершу вона доглядала пару літніх італійців, а потім вийшла заміж за їхнього сина Фабриціо. Чоловік був досить наївний і після відходу батьків легко потрапив у чіпкі обійми українки Люби.
Поки Люба продовжувала працювати в Італії, будучи заміжньою жінкою, вона не припиняла відправляти гроші своїм дітям. Вона мала трьох доньок.
Їхнього батька, на жаль, не стало надзвичайно швидко. Буквально через рік після народження наймолодшої дівчинки. Але сумувати Люба не збиралася. Потрібно ставити дітей на ноги. Це ж доньки, кожній треба хоч якийсь посаг.
Тому Люба намагалася заощаджувати постійно. Фабриціо навіть подумав, що має надзвичайно продуману дружину. Купує небагато, гроші все відкладає. Але Люба навчилася шукати найдешевші продукти, відкладаючи гроші для своїх дітей.
Вона ніколи б не подумала раніше, що зможе «обкрадати» свого чоловіка. Бо італієць любив зазирнути на дно склянки, а його дружина тим часом витягала кілька купюр із його гаманця. На ранок Фабі все одно нічого не пам’ятав.
Усіми правдами та неправдами Люба накопичила на квартиру для найстаршої дочки Анюти. Вона вже стала матір’ю двох дітей і була змушена тулитися з чоловіком в однокімнатній орендованій квартирі. Подарунок Люби став для жінки рятівним колом. Її чоловік явно не збирався працювати на трьох роботах, щоб самостійно купити житло.
«Золота у мене теща», – нагло усміхався чоловік Ганни.
Середня дочка Люби – Віка, заміж виходити не поспішала. Вона займалася науковою діяльністю, тож квартира їй поки що не була потрібна. Єдине, що попросила Вікторія у мами, так це автомобіль.
«Потрібно багато їздити туди-сюди. Якщо ти допоможеш мені купити машину, я буду дуже вдячна», — якось обмовилася Віка. І Люба допомогла.
І не якусь машину, а крутий позашляховик з автосалону. Діти якось не надто замислювалися, звідки у мами такі кошти, але покупкам були раді. Люба ж затягнула пояс ще тугіше. Їй здалося, що Фабриціо щось запідозрив і тепер уважніше стежив за своїм гаманцем. Але жінка не здавалася, адже треба було допомогти й третій доньці. А за 3 роки Фабриціо не стало. Любов до хмільних напоїв його й занапастила.
Молодшій Даринці ледве виповнилося 20 років, але вона вже збиралася заміж за Влада. Люба всіма силами спробувала відмовити дочку, але та була непохитна. З молодшою намагалася розмовляти Анюта та Віка, але толку не було.
Дарина та Влад жили у квартирі Люби. Хлопець був замішаний у якихось сумнівних фінансових схемах, тому побоювання Люби були невипадковими.
Щоби остаточно розлучити Дарину з Владом, Люба вирішила діяти самостійно. Вона прилетіла додому разом зі своїм новим нареченим, гарним італійцем Джіно. Однак новий зять виявився не промахом. І мова зовсім не про Джино. Влад одразу зрозумів, що потенційна теща замишляє, і пішов в атаку.
«Як справи, мамо? Бачу, що справляєтесь ви непогано. Вже другий італійець за ці роки. Невже нас виженете, а самі тут осядете? Нам таке не підходить, коли квартиру на доньку перепишете? Ми б її продали і купили щось краще. А то ця зовсім квола. Знадобляться ще гроші на ремонт. Ви вже там постарайтесь. Попрацюйте на совість», — Люба аж рота відкрила від такого хамства. Вона хотіла поговорити з дочкою делікатно, але не стрималася і на емоціях прогнала Влада геть.
Дарина була шокована подібним тоном свого Влада. Вона знала, що в чоловіка характер не найкращий. Але не настільки ж. Люба психанула та забрала молодшу дочку до Італії. Для квартири швидко знайшлися винаймачі, а контроль процесу оплати за оренду доручили Ганні. Такий грубий і невихований Влад опинився біля розбитого корита.
Під крилом у мами Дарина швидко усвідомила свою помилку. Вона ледь не вийшла заміж за якесь чудовисько. Дівчина подякувала матінці Любові, що та врятувала її від такої лякаючої долі. Люба була рада, що її життя та життя дочки тепер налагоджується. З Джино вона нарешті зрозуміла, що означає кохання та турбота.
Однак на душі лишалася тривога.
«А що, якщо всім моїм дівчаткам потрібна була подібна допомога? Чи можу я вберегти їх від чогось схожого на майбутнє?» – не заспокоювалося материнське серце.
Хтозна. Може, всі доньки знайдуть своє справжнє щастя лише в чужій країні? Але поруч із коханою та рідною мамою.
