Коли моїй доні було 14 років, в мене склалося таке враження, що дитину як підмінили.
Моя красива розумна і саме головне завжди усміхнена дівчинка стала якоюсь відлюдькуватою, постійно плакала, зривалася на мене і батька.
Якщо раніше вони з Петром, були наявне розлий вода, вона довіряла всі секрети йому, мені могла не розказати, враховуючи, шо в нас чудові відносини, то ви розумієте, так? Настільки близькою вона була з ним.
Аж тут реально щось наче сталося. Звісно перша моя думка була про те, що дочка просто напросто посварилася зі своїм кавалером. Хоч вона мені не казала, що має хлопця, але в більшості підлітків в їхньому віці є вже пара.
Як і будь яка інша мама я переживала. Найважча було те, що я просто не знала що відбувається з моєю дитиною. В один вечір, коли ми сіли їсти, Ліля відсунула тарілку і сказала, що вживати таке вона не буде.
Звісно ж чоловік розсердився, адже ми відаввали все їй, старалися, працювали як воли, щоб вдома було все як в людей. Донька огризалася до нього.
-Ти як з батько розмовляєш, поганка? – Ти мені не батько, я знаю, що мама тебе зраджувала, коли ви вже були у шлюбі, вона брехуха, а ти, ти весь цей час притворявся. Ненавиджу вас.
Тут ми зрозуміли в чому справа. Довгий час ми не могли зробити дитину, і проживши 5 років в шлюбі зрозуміли, що треба робити штучне запліднення.
Зробили. Та нікому про це не сказали. Пізніше виявилося, що Петро не може мати дітей, адже в дитинстві він перехворів на серйозну хворобу.
Свекруха багато років про це мовчала, а потім призналася, на сімейному святі, коли Лілі вже було 3 роки. Звісно дитина цього не пам’ятає.
-Значить сталося чудо, так прокоментував тоді це Петро. Ну а зараз, ясно звідки вітер дме. Я місця собі не знаходила.
Чолвік пішов шукати доньку. Через 2 години вони повернулися, вона плакала і вибачалася, обіймала мене.
А саме цікаве те, що через рік я дійсно стала мамою, і знаєте, це була не зрада, дійсно сталося чудо. Ми досі були дружиною сім’єю, нічого не змінилося крім того, що свекруха тепер не бажаний гість в нашому домі.
