Оплачений час добігав кінця, а в кабінеті стояла гробова тиша – лише шум акваріума створював хоч якийсь звуковий фон.
Ірина Петрівна нудьгуюче копалася в телефоні, час від часу з ввічливою посмішкою поглядаючи на Віру.
А та, своєю чергою, з нетерпінням поглядала на годинник, потім знову і знову набирала номер…
– Ну, як так можна було зі мною проступити! – не витримавши, вигукнула Віра. – Ненавиджу!
– Віро, а Ви впевнені, що правильно озвучили своєму чоловікові день і час прийому?
– Та по всьому будинку пам’ятки розклеїла, – гарячкувала Віра. – І купу повідомлень надіслала.
Жінка роздратовано скинула черговий дзвінок.
Вона готова була жбурнути телефон об стіну, але стрималася. Жінка нервово смикала свою кофтину і насилу втрималася від того, щоб почати гризти нігті. Водився за нею такий грішок. Нервозність жінки не вислизнула від фахівця.
– Віро, постарайтеся заспокоїтися, – сказала їй Ірина Петрівна. – Може, Вам води?
– Ні, дякую, – Віра зробила кілька глибоких вдихів і видихів. – Я майже спокійна.
– Що ж, давайте тоді з Вами поговоримо, – запропонувала Ірина Петрівна. – Щоб сеанс не пропадав.
– А чи буде толк без Анатолія? – засумнівалася Віра.
– Хоча б спробуємо виявити Ваші особисті проблеми. Згодні?
Віра знизала плечима.
– Отже, скільки років ви в шлюбі? – поцікавилася Ірина Петрівна.
– 20, начебто, – відповіла Віра.
Вона на якийсь час задумалася і з досадою поморщилася.
– Точно, цього року був ювілей весілля, а ніхто навіть не згадав. Навіть я…
– Постарайтеся згадати, коли у вас почалися проблеми?
Віра міцно задумалася.
– Та не було особливих проблем… Просто 40 йому стукнуло, і пішло – поїхало. Як то кажуть, криза середнього віку. Сивина в бороду, біс у ребро.
– Віро, постарайтеся утриматися від суб’єктивних оцінок і просто згадайте перебіг подій. Ми спробуємо знайти ту саму червону лінію, після якої ваші стосунки з чоловіком могли розладитися…
Віра зосередилася і навіть заплющила очі.
З Толиком Віра почала зустрічатися ще в школі. Вони були однокласниками. Після отримання атестатів, на відміну від більшості шкільних пар, вони не розлучилися і продовжили стосунки. Причому спочатку Толик хотів вирушити на навчання в інше місто, але йому завадила Віра, яка заявила, що в них буде дитина.
– Залишиш мене одну в такому становищі? – з докором сказала вона Анатолію.
Хлопець від такої новини розгубився.
– А ти впевнена? – поставив він банальне запитання.
– Звичайно, впевнена! – відповіла дівчина. – Але ти можеш котитися, куди хочеш.
Але Толику довелося залишитися. А коли час вступних іспитів минув, вона заявила коханому, що помилилася.
– Толику, всі ознаки були! – доводила йому Віра. – Я сама тоді злякалася.
Хлопець, втративши цілий рік для вступу, був змушений влаштуватися на роботу. Він мріяв стати інженером, тому вирушив на завод, щоб вивчити виробництво, так би мовити, зсередини, поки що в статусі простого робітника.
А сама Віра вирішила рік просто відпочити і пошукати себе. Вона досі не зрозуміла, чим би хотіла займатися в житті. У чому вона була точно впевнена, що хоче заміж за Толика. Щоправда, сам хлопець із пропозицією не поспішав, і Віра почала активно за ним залицятися.
У дівчини була маса вільного часу, і вона почала освоювати нові рецепти. Результати своїх старань носила Толику на роботу в обідній час. А потім зустрічала його після зміни і тягла до себе додому вечеряти.
На роботі колеги Анатолія вже подумки одружили його з Вірою.
– Толику, не гальмуй, – говорили вони хлопцеві. – Хороша дівка, турботлива. Що тобі ще треба?
Але Анатолій усе сумнівався.
Однак незабаром стало відомо, що керівництво заводу вирішило проявити рідкісну для нинішніх часів ініціативу – дати безплатно квартири молодим сім’ям.
Річ у тім, що, незважаючи на містоутворююче підприємство, місто, де проживали Віра й Анатолій, було досить глухим. Інфраструктура була слабо розвинена, розваг ніяких, крім клубу із заїждженим репертуаром у діджея.
Та й молодь у місті зазвичай не затримувалася, прагнучи одразу після закінчення школи перебратися в більші міста. Навіть на місцевому заводі повальна більшість робітників невтомно наближалася до пенсійного віку.
Квартири мали стати основним стимулятором для молодих фахівців. Дізнавшись про це, Віра буквально приперла Толика до стіни.
– Це наш шанс! – твердо сказала вона. – Зараз упустимо, потім до кінця життя на власне житло не заробимо.
Батьки Анатолія теж на нього насіли. І батько, і мати бачили як невістку тільки Віру, яку знали майже з пелюшок і чудово ладнали. І Толик здався.
Вони розписалися в місцевому РАЦСі і вже за тиждень отримали на руки документи на двокімнатну квартиру в новому будинку. А вже через місяць після весілля Віра знову повідомила Анатолію, що чекає на дитину.
– Цього разу все точно, – сказала вона. – Можеш зі мною до лікаря сходити.
І Анатолій пішов, хоча Віра розраховувала, що чоловік повірить їй на слово. Дитина підтвердилася, і Анатолію знову довелося відкласти вступ. Тепер на ньому лежала вже подвійна відповідальність.
На світ з’явився Пилип, і Анатолію довелося працювати додаткові зміни. Він був чудовим фахівцем, і керівництво його цінувало. Але грошей все одно не вистачало.
Анатолій дедалі частіше натякав дружині, що їй би теж не завадило вийти на роботу, коли Пилип підросте.
– При заводі обіцяють найближчим часом ясла відкрити, – сказав він дружині.
– Треба ж, як раніше прям, коли ми ще малі були, – усміхнулася Віра. – Що тільки не придумають, аби людей тут тримати, – і поспішила згорнути тему.
Коли Пилипу виповнилося два роки, Анатолій прийшов до дружини з непростою розмовою.
– Віро, така справа…Чоловікові явно було складно обговорювати таку тему.
– Загалом…Вірр, я зустрів іншу жінку. І покохав.
– Чого????
Несподівано для Толика Віра розсміялася. Чоловік здивовано дивився на дружину.
– Віро, ти, здається, не зрозуміла, – терпляче повторив Анатолій. – Я хочу піти від тебе, розлучитися. Не хвилюйся, Пилипа не залишу…
– А ще безглуздіший привід для розлучення не міг придумати? – Віра сміялася до упаду. – Ти мій чоловік – і більше ні чий. Навіть не думай про розлучення. Будемо жити, як жили. А якщо наліво сходиш, нічого страшного.
Ніякі доводи чоловіка на неї не діяли. Для більшої переконливості Віра пригрозила Анатолію поскаржитися його начальству.
– І з сином розлучу, – заявила вона. – Так його налаштую, що він знати тебе більше не захоче!
Вона прекрасно знала, що Толик хлопчика дуже любив, і впевнено тиснула на хворий мозоль. Того вечора Анатолій прийшов додому сильно під градусом. Уперше!
– Ну не кохаю я тебе, – говорив він Вірі. – Давно вже не кохаю. Відпусти мене по-хорошому, га?
Віра продовжувала насміхатися над чоловіком, а коли він ліг у ліжко, скористалася ситуацією. І через місяць знову повідомила, що в них буде дитина. І того ж року в подружжя з’явилася на світ донька Катерина .
Толик дітей любив, але дружини цурався.
Він більше не заводив тему про розлучення, проте до Віри доходили чутки, що з коханкою її чоловік не розлучився. І жінка почала наводити довідки. З’ясувалося, що зазнобу Толика звали Валею, і вона працювала на його ж заводі на прохідній.
Віра з’явилася на підприємство і влаштувала Валентині грандіозний скандал, постаравшись привернути увагу найбільшої кількості людей. Ображена дружина поливала суперницю останніми словами. Валентина намагалася словесно відбиватися, чим ще більше вивела Віру з себе. І вона вчепилася розлучниці у волосся.
На місце скандалу прибіг Толик, якому насилу вдалося витягнути розлючену Віру на вулицю.
– Ти що влаштувала? – вимовив він дружині. – Я і так із тобою залишився. Що тобі ще треба?
– Нехай знає, як під одружених чоловіків лягати! – кричала Віра в бік прохідної.
– До чого тут Валя? – дивувався Толик. – Це я закохався, я! Розумієш?
– Це вона захотіла,а ти тут як тут! – уперлася Віра. – Не буде тебе до себе підпускати, ти і вгамуєшся сам по собі.
І горда собою, Віра пішла додому.
Незабаром вона через спільних знайомих дізналася, що Анатолій і Валентина розлучилися. Віра була задоволена.
Пилип тим часом, закінчив школу і поїхав вчитися в інше місто, туди, куди по юності збирався його батько. Віра намагалася заперечувати, але втрутився Анатолій.
– Мені життя поламала, то хоч хлопця залиш у спокої, – рішуче заявив він. – Нехай нормальне життя побачить.
І Пилип поїхав. А через два роки його приклад наслідувала і Катерина.
Віра й Анатолій залишилися удвох. І жінка вирішила, що настав час нормально налагодити стосунки з чоловіком. Все-таки їм старість разом зустрічати.
Хтось зі знайомих порадив Вірі звернутися до сімейного психолога, Ірини Петрівни, єдиного такого фахівця на все містечко. Виявилося, що записуватися на прийом потрібно було заздалегідь.
Віра встала в чергу і в очікуванні прийому активно обробляла чоловіка на предмет необхідності такого візиту. Анатолій мовчав.
– Не забудь, що сьогодні на нас чекає психолог, – нагадала йому вранці Віра. – В 13.00. Без запізнень. У тебе якраз перерва буде. За годину все встигнемо. Адресу я тобі надіслала повідомленням. Це недалеко від вашого заводу.
Анатолій промовчав. На сеанс він не прийшов і на телефонні дзвінки та повідомлення від дружини не відповідав.
Ірина Петрівна уважно вислухала розповідь Віри. Якийсь час жінка мовчала.
– Ну що скажете? – запитала її Віра.
– Знаєте, боюся, що Ваш шлюб уже не врятувати, – сказала психолог. – Відпустіть чоловіка. Повірте, розлучення – це не кінець світу.
– Яке ще розлучення? – обурилася Віра. – Я до Вас прийшла свій шлюб рятувати, а не про розлучення говорити!
– Я намагалася бути з Вами чесною, – резюмувала Ірина Петрівна.
– Та йдіть Ви до біса! – розлютившись, Віра різко встала зі свого крісла і вийшла з кабінету.
Вдома на неї чекали порожні полиці в шафі, де ще вранці були речі Анатолія. А на столі лежала записка, в якій чоловік повідомив, що йде від неї.
Місто, як уже зазначалося, було маленьке, тому Віра дуже швидко з’ясувала, що Анатолій пішов до Валі, в її маленьку однокімнатну квартиру, залишивши колишній дружині все і відмовившись від поділу майна.
Віра чатувала Толіка біля заводу, намагалася напоумити, але все було без толку.
А через рік у Толика і Валі з’явилася на світ двійня. Таким щасливим колишнього чоловіка Віра, мабуть, ніколи не бачила. Чоловік знову потрапив у чергову програму допомоги молодим батькам від заводу – і отримав ще одну квартиру.
Анатолій із сімейством переїхали з Валиної однокімнатної квартири в більш просторе житло.
А Віра так і жила одна. Ніхто з чоловіків містечка зв’язуватися зі скандальною жінкою не бажав.
Діти теж частіше навідували батька з новою сім’єю, де, нарешті, могли насолодитися атмосферою взаємної любові й поваги. Слухати ж, як мати поливає брудом батька, їм було несила.
На роботу жінка так і не вийшла, а здавала квартиру, що дісталася їй у спадок від батьків. Сусіди і знайомі із заздрістю жартували, що Вірі, яка жодного дня не працювала, дісталася удача колишнього чоловіка на нерухомість. І не розуміли, за що.
