Я вже тривалий час жила сама в невеликому селі в передмісті. В моєму розпорядженні залишився гарний двоповерховий будинок, просторий двір. Були помічники, які стежили за порядком на території, але рідних поруч не було.
Мій чоловік вже багато років чекає мене в іншому світі. Я заспокоювала себе тим, що тепер у коханого чоловіка нічого не болить, йому тепло, добре і спокійно. Я виховала трьох дітей.
Вони після смерті батька ще більше віддалилися від мене, бо розраховували, що гроші батька перейдуть одразу до них, але він розпорядилися інакше. Чоловік встиг заробити статки на фермерстві.
У нього було і земель багато, і техніки, і агрофірма своя. Сини тут же вирішили, як ділитимуть нажите добро, але батько підготував їм сюрприз. Дітям він не залишив нічого, бо агрофірма перейшла до мене.
Ми прекрасно пам’ятали, якою працею нам дісталися статки, і не збиралося розбазарювати їх наліво і направо. Дітям же потрібні були гроші. Їм хотілося подорожувати, кататися на красивих машинах, відпочивати в ресторанах.
Гроші ж є. Кожен із дітей прекрасно знав, що гроші є. Тож старший син не поспішав шукати роботу, поки батьки допомагали грошима. Середній син намагався організувати якісь власні стартапи, але бізнес швидко прогорав.
Дочка і зовсім не замислювалася про те, що треба заробляти. Вона гуляла з подругами, каталася по світу і жила собі на втіху. Дітей чоловік дуже любив, поки не захворів і не усвідомив, що вони просто спустять усі його кошти.
Я не могла змусити себе перестати давати гроші дітям. Я взяла кермо влади на себе і намагалася не реагувати на причіпки синів, які вимагали повністю віддати їм бізнес. Ну або хоча б поділити все порівну.
Апогеєм мук стала те, що я почула, як один з синів сказав, що поскоріше б мене не стало. Ми стали батьками досить пізно. Те, що в серцях кинув син, глибоко ранило мене. Про свою хворобу я дізналася під час планового огляду.
В глибині душі я навіть зраділа, адже щиро сподівалася зустрітися на небесах із коханим. А ще мене неймовірно сильно дістали власні діти, які поводилися як вороги. Кожен намагався зачепити один одного та образити.
На мене вони й зовсім не звертали жодної уваги. Ну жива ж, чого ще хотіти? Розраду я знайшла у своїх помічниках, яких найняла одразу після переїзду. Агрофірмою керувала моя людина, бо я не хотіла залишатися в місті.
Так і вийшло, що найняла собі помічницю та садівника. Дівчина була і моїм секретарем, і виконувала будь-які її доручення. А якщо таких не було, то просто приносила чай і розмовляла.
Вона росла в простій сім’ї, зірок з неба не хапала, була дуже доброю і чуйною. Садівник ж допомагав стежити не тільки за невеликою ділянкою прибудинкової території, яку я іменувала садом, а й виконував чоловічу роботу.
Він виховувався без батька і до важкої роботи звикати йому не довелося. Я дуже цінувала кожного і намагалася всіляко підтримувати молодих працівників. Усі дуже сильно прив’язалися одне до одного.
З часом мені почало здаватися, що ці двоє – мої рідні діти. Коли я потрапила в лікарню, помічниця тут же повідомила про це моїм дітям. Сказала всю правду, діагноз, прогнози лікарів.
Вони ж просто побажали якнайшвидшого одужання, а тільки дочка приїхала. Без квітів, солодощів, фруктів. Просто прийшла побачити в палаті немічну стареньку, життєва енергія якої поступово згасала.
Я потягнулася до доньки, але та недовго посиділа на стільчику і втекла. Замість дітей біля мене знову були мої помічники, бо звикли до мене і тепер почувалися покинутими дітьми. Вони ледь не ридали.
Незабаром до мене приїхав нотаріус і керуючий агрофірмою з міста. Ми провели майже весь день і гості пішли тільки під вечір. Медики радили готуватися до найгіршого. Так і сталося.
Я залишила старшому синові будинок та частину грошей. Середньому дістався будиночок, де жила я свої останні роки, і частина грошей. Дочці ж залишався дорогий автомобіль і трохи грошей. Уся трійця оторопіла.
Я дуже довго думала, як же вчинити з усім нажитим майном, і до останнього не могла прийняти рішення. Мої помічники не могли повірити, бо я порівну розділила агрофірму між ними.
Молоді помічники працювали на совість, адже виховувалися простими й чесними людьми. Вони дуже хвилювалися, де ж шукатимуть потім роботу, от я і забезпечила їх роботою на все життя.
