Катерина хотіла відсвяткувати свій сорок перший день народження в ресторані, але нічого не вийшло. Натомість вона тягала сумки з їжею, щоб нагодувати гостей, адже Григорій не схвалив витрати на ресторан і наказав святкувати день народження вдома.
Поки Катя мріяла про романтичну вечерю, Гриша вже запросив свою матір, а та, у свою чергу, покликала свого молодшого сина з дружиною. Іменинницю трохи зачепило, що чоловік попередньо не обговорив це з нею.
Але з іншого боку, нагодувати в ресторані п’ятьох людей вийде дорого. А не запросити Анну Іванівну не можна, вона може образитися.
Самій Каті теж було б час образитися, але в неї багато справ, зустрічати гостей з порожнім столом не годиться. У ній все ще жило це дурне занепокоєння: що люди про неї подумають?
Катя приготувала їжу, накрила стіл, вбралася. Нехай усі бачать, яка вона хороша дружина. Однак її зусилля залишилися непоміченими, іменинниці приділяли мало уваги. Там інша важлива новина переключила на себе всю увагу за столом: другий син Анни Іванівни оголосив, що у них буде дитина. Не знайшов для цього кращого часу.
У Каті очі округлилися, а її чоловік закашлявся.
Михайлу 23 роки, дружина на рік молодша за нього, з роботою у них – то є, то немає, вічно мати допомагає, а вони не особливо прагнуть взятися за розум.
Квартиру винаймають зовсім маленьку і то ледве витягують. Навіщо їм дитина? Їм би нормальну роботу шукати. Однак чомусь вирішили ускладнити собі життя, виправдовуючись: все вийшло випадково, а дитину вирішили залишити, впевнені, що впораються.
Ось про це гості й говорили весь вечір, майже забувши, що у іменинниці сьогодні свято. Гриша відразу вилаяв брата:
– Ви що, зовсім здуріли, навіщо вам дитина?
А мати почала говорити:
– Ой, як же Михайлу буде складно, він ще молодий, а дитину треба на ноги ставити.
А потім додала, що брат повинен допомагати, адже він нічим не обтяжений.
Але Гриша відразу вирішив убезпечити себе, сказав, щоб на них не розраховували. І якби їм було нудно жити і були б зайві гроші, вони б і самі завели дітей. А так хочуть спокою і стабільності.
Катя мовчки ковтнула слину. Вона не була проти нестабільності у вигляді дитини, зараз це вже можна сказати останній шанс, далі вже народжувати дітей пізно. Потім на пенсії доведеться їх виховувати. Але Гриша дітей не хотів, хоч його дружина й сподівалася, що колись у нього щось клацне, і він замислиться про спадкоємців.
Сьогодні Катя знову переконалася, що позиція чоловіка не змінилася, мабуть, так і залишаться вони без дітей.
Гриша був категорично проти дітей навіть у власного брата. Як мати не намагалася зблизити синів, але між ними була занадто велика різниця у віці, і характер у них не схожий. Кожен жив сам по собі, у них не було бажання допомагати один одному.
Мати тільки даремно стрибала з бубном навколо них. Гриша і Михайло ніяк не хотіли дружити, і зараз старший брат сказав:
– Нехай братик сам розбирається без нас.
Вечір минув у суперечках. Про Катю згадали, коли вона принесла до зали святковий торт. Звичайно, сказали кілька слів привітань, але потім продовжили говорити про своє.
Вечір закінчився, всі розійшлися незадоволені. Михайло з дружиною швидко попрощалися, а мати Гриши залишилася ще на чашку чаю.
Після застілля іменинниця попросила чоловіка допомогти прибрати зі столу, але він відмовився. Виявилося, що він порізав палець, коли відкривав банку, йому боляче, бачите, і не можна напружуватися.
А раз так, нехай Катя сама наводить порядок, а йому ще й матір проводжати треба. Загалом, усі залишили іменинницю одну розбирати брудний посуд.
Катя зовсім засумувала, все треба робити самій. Виходило, що свято її, а вона всюди на ногах, практично не розслабилася, гостей обслуговувала, а тепер втомлена. Відпочити б, але довелося мити посуд і прибирати зі столу.
Гриша ніяк не повертався, ніби матір прямо додому проводжав. А Катя думала, що він тільки на автобус посадить. Чекала, що хоч зі столу прибрати допоможе. Але його все не було. Втім, вирішила сама, все одно від нього ніякої користі, у нього травма.
Через деякий час Гриша повернувся, знову разом із матір’ю, чим злякав Катю.
– Щось сталося? – схвильовано запитала вона, адже обоє прийшли засмучені.
Гриша розповів, що в матері щось сталося з батареєю в квартирі, вона не гріє, мама не може мерзнути. Тому вона поживе у нас пару днів. Анна Іванівна зібрала свої речі, привезла цілу валізку, у неї хронічний бронхіт, ніяк не можна сидіти в холоді.
– А яка батарея зламалася? – поцікавилася Катя.
Просто цікаво було, чому через одну батарею не можна перебувати в квартирі, там же дві кімнати, і на вулиці ще не так вже й холодно.
– Так там з усіма біда, – відповів Гриша. – Може, це по всьому під’їзду. Годі, потім розберемося.
Анна Іванівна, яка вже встигла замерзнути у своїй квартирі, поки збирала речі, запропонувала ще трохи погрітися за чашкою чаю. Вона дуже любила душевні розмови. Катя знову почала метушитися, налила чаю, дістала залишки торта, потім сіла втомлена і стала слухати скарги.
Анна Іванівна була незадоволена комунальниками, у неї старий будинок, і нікому немає діла до їхніх проблем, мешканцям доводиться все вирішувати самостійно.
– Ось тобі, Катерино, пощастило з двома квартирами, і стан кращий, і райони хороші.
Анна Іванівна згадала, що у жінки є ще одна квартира, і почала її хвалити.
Поступово до Каті почало доходити, що свекруха не просто так зачепила цю тему. Вона розпитувала: як мешканці, чи не доставляють клопоту, потім доводила, що здавати квартири – це невдячна справа, незнайомі люди можуть зробити що завгодно з меблями та ремонтом.
Інша справа – свої, але брати гроші у своїх незручно. Зате є гарантія, що квартира в безпеці.
Катя сказала, що у неї й так є гарантія, все офіційно — за договором. А свої бувають і гірші за чужих, але Анна Іванівна плавно перейшла до того, що й так погано живеться в її квартирі, потрібні б кращі умови, і друга квартира Каті дуже б їй підійшла.
Свекруха навіть придумала геніальний, на її думку, план. У неї ж синочок Михайло з дружиною живуть у орендованій квартирі, гроші витрачають даремно, а вона вирішила так: вона буде жити в квартирі Каті, а син переїде в її квартиру, і всі будуть щасливі.
Так, добре придумала, нічого не скажеш: мешканці не заважають, свекруха сама їх виселить звідти, і господиня квартири може бути спокійна, що її житло буде в порядку.
– Дякую, але я й так спокійна, – запевнила Катя, – особливо коли мені платять орендну плату.
Тут до розмови підключився чоловік.
– Катю, ну це ж реально хороша пропозиція, тим більше не чужі люди, рідні як-не-як.
– Так, Катерино, ти ж не відмовиш старенькій?
– Анна Іванівна, якщо вас не влаштовує ваша квартира, ви можете її продати і купити щось інше, не розумію, у чому проблема.
– Ой, та кому вона потрібна, її ніхто не купить, ремонт поганий, район поганий, такі квартири не купують, – відповіла свекруха.
– Чесно кажучи, це не мої проблеми, і я не зобов’язана вам допомагати, тим більше собі на збиток. Я зараз отримую дохід з цієї квартири. А вас заселити, і все, у мене немає стабільного доходу.
– Ну ти меркантильна, Катя. Бачиш, синку, яка у тебе дружина, твоїй матері не може допомогти.
– Бачу, мамо, бачу. Катя, ми з мамою вже все вирішили, тож давай скажи квартирантам, щоб виселялися.
Вона була в шоці від почутого.
– А я не зрозуміла, чого це ти почав командувати? Це моя квартира, ти до неї ніякого стосунку не маєш.
І адже Катя була права, ці дві квартири були дошлюбними.
– Я твій чоловік! І взагалі, я глава сім’ї, і як я скажу, так і буде! Зрозуміло тобі? Гриша почав кричати.
– Мені це так набридло! Збирай свої дрібнички, бери маму і забирайтеся звідси. Голова вже болить від вас. З чого ви вирішили, що я комусь із вас щось винна?
Не розумію. Загалом, у вас 10 хвилин на збори.
Чоловік різко заспокоївся, бо зрозумів, що зараз може опинитися на вулиці, оскільки у нього немає ніякого майна.
Він лагідно промовив:
– Катерино, давай заспокоїмося і все обговоримо.
– Нам нема чого обговорювати, ось через 10 хвилин.
Свекруха та чоловік пішли. Наступного дня він прийшов із квітами та просив вибачення, але Катя вже все для себе вирішила: вона не буде терпіти таке ставлення до себе. Та й дитинку хочеться. Поки ще не пізно, тож не варто більше витрачати час на Григорія.
