Але щойно доторкнувшись до супу, він вальяжно вимовив, що це неможливо їсти. Я лише посміхнулася  й вилила залишки супу з каструлі на голову недолугому чоловікові…

Я вийшла заміж з великого кохання. Принаймні, так здавалось 18-річній мені. Я росла в сім’ї добрих і м’яких батьків, де малечу пестили. Мені здавалося, що чоловік продовжить це робити.

І зовсім не тому, що я була егоїсткою. Однак я сприймала будь-які помилки дуже близько до серця і сильно засмучувалася через це. Чоловіку спочатку здавалося, що нічого більше в житті йому не потрібно, крім мене.

Але з початком сімейного життя він змінив свою точку зору. Я намагалася старанно виконувати домашні справи, але виходило неідеально. Тут би підтримати кохану дружину і допомогти, але робити це чоловік не поспішав.

Найбільше його дратувало те, як я готую. Йому завжди здавалося, що чогось не вистачає зі спецій, що страва недосмажена або переварена, що супи просто неможливо їсти.

Я намагалася розпитувати чоловіка щоразу, з’ясовувати помилки і намагатися не повторювати їх. Але виходило так собі. Масла у вогонь підлила свекруха. Якось вона прийшла до нас в гості і сказала, що дуже голодна.

Я тут же кинулася на кухню і почала накривати на стіл. За цією справою я й не помітила, як перемовляються між собою свекруха та мій чоловік. Я подала гарячий борщ і деруни зі сметаною, а свекруха з важливим виглядом рушила до столу.

Вона куштувала частування вкрай пильно, хоча одразу було помітно, що задоволення їй це не приносить. Сьорбнувши борщу, жінка одразу ж попросила солі, потім перцю, потім чогось іще, щоб перебити смак.

Я знала, що не майстер кулінарії, але така поведінка свекрухи образила її. За її словами, все, що я приготувала, просто помиї, їсти це неможливо та почала лаяти мою матір, яка начебто не навчила мене готувати.

Я тільки кивнула головою, але очі зрадницьки защипали, і я одразу втекла з кухні. Тоді свекруха пішла за мною і продовжила читати моралі та знущатися з мене. Мені нічого не залишалося робити і зі сльозами повернулася на кухню.

Слова свекрухи більше були схожі на вказівки для прислуги, ніж на повноцінну допомогу. Я виконувала свою роботу на автопілоті і зрозуміла, що чекати захисту і підтримки від чоловіка не треба.

Він лише підтакував матінці, нагадуючи, як же несмачно я готую. Тоді я й вирішила для себе, що не хочу так жити. У шлюбі ми прожила трохи більше року, але я таки здійснила задумане.

Один прекрасний день став закінченням кохання, яке виявилося міфом. Тоді чоловік прийшов з роботи й одразу ж вимагав його нагодувати. Я дбайливо подала гарячий суп, картоплю, котлету і прохолодний морс.

Але щойно доторкнувшись до супу, він вальяжно вимовив, що це неможливо їсти. Я лише посміхнулася  й вилила залишки супу з каструлі на голову недолугому чоловікові.

Навчена гірким досвідом я намагалася не приймати все настільки близько до серця. Колишня свекруха і чоловік раз у раз намагалися очорнити мене в очах сусідів і знайомих, але мені було вже все одно.

З другим чоловіком я постаралася бути максимально відвертою, перш ніж прийняти його пропозицію руки і серця. Одразу розповіла, що не вмію готувати. На це мій обранець лише засміявся і сказав, що він на хлібі та воді може жити.

Доля колишнього чоловіка виявилася більш прозаїчною. Він теж одружився вдруге, але потрапив у міцні їжакові рукавиці. Його дружина була дуже владною жінкою і не боялася нічого в цьому житті.

Моралі свекрухи їй були до лампочки, а якщо чоловіку не подобалося те, як вона готує, то вона дбайливо виливала все в смітник і пропонувала поїсти звідти. Я ж щасливо живу з другим чоловіком і часто балую його смаколиками.

Справжня кохання і турбота перетворили мене з мишеняти на хазяйновиту даму. Тепер мій ароматний борщ з апетитом смакує не лише чоловік, а й трійця онуків-шибеників.

You cannot copy content of this page