Даша заблукала в лісі. Зв’язку не було і дзвонити чоловікові було марно. І що її потягло до лісу? Необхідність щось довести родичам чи гостре бажання поласувати грибами? Дарина присіла на повалене дерево і засміялася. Після трьох годин блукання незнайомим лісом з повними кошиками і відрами грибів, сил ні на що не залишилося. Думала, що ввечері потішить своїх дітей.
Вітя та Маша любили смажену картоплю з грибами, цибулею та сметаною. А в результаті сталося, що сталося. Намагаючись заспокоїтись, Даша подивилася на наручний годинник. Було вісім вечора. Сонце вже сідало. Орієнтуватися вона не вміла. Не могла запам’ятати прості правила. Навіть якби в неї був компас, то він виявився б марним.
Дзвонити в екстрені служби теж було безглуздо. Скаже, що заблукала. Вони ж неодмінно спитають, де саме, а вона знати не знає. Навіть назви села не пам’ятає. На думку почали спадати різні жахи. Згадали і новини. Як загони добровольців тижнями шукали, начебто, досвідчених грибників. До речі, безуспішно. Якось і свекруха зі свекром загубилися.
Хоча кожну тропку знали, як п’ять своїх пальців. Бродили близько години, потім вибралися на узлісся, а там без проблем зорієнтувалися на місцевості та повернулися додому. Даша зіщулилася, ставало прохолодно. У ліс її завела власна гординя, від якої вона й помре. Вона уявила, як свекруха та чоловіка скажуть журналістам, що Дарині завжди було всього мало і взагалі істеричка.
Можливо, глядач по той бік екрану буде на їхньому боці, адже легко очорнити і виставити людину, якої вже немає, в поганому світлі. Можна без проблем спотворити факти. Даша схрестила руки. Йти у засвіти вона не збиралася і думати про себе в такому ключі було дуже неприємно. Має двох дітей. Значить, є для кого жити.
Ні, вона обов’язково вибереться з лісу і донесе всі відра та кошики з грибами. Частину посмажить з картоплею, частину передасть своїй матері, частину засушить, як і планувала. Свекруха та свекор, грибники зі стажем, часто ходили до лісу. Гриби набирали відрами. Коли Даша з чоловіком приїхали до них у гості, то ті не без гордості похвалилися своїми запасами.
З міста батькам чоловіка вони завжди привозили різні подарунки. Фрукти, горіхи, солодощі, мед. Дарували техніку та різний інвентар. Якщо свекри просили допомоги, то не відмовляла. Женя ж не поспішав допомагати батькам. Вважав подарунки для своїх батьків марною тратою грошей. Якби не Даша, то свекри взагалі нічого не побачили б.
Свекри приймали все як належне. Сумно їм було, що рідний син приїжджає раз на рік, що не дуже цікавиться їхніми справами, на дзвінки рідко відповідає, а якщо й відповідає, то одразу відмахується, що йому ніколи розмовляти. Даші було соромно. Однак свекри чомусь вирішили, що таке ставлення сина до них це справа рук невістки.
Якій матері буде приємно думати, що її власна дитина виросла таким егоїстом. Коли Даша з чоловіком їхали, свекри завжди їм у дорогу збирали скромний кошик. Чотири помідори, чотири огірки, чотири яблучка, чотири груші, зелень. Рівно всіх членів сім’ї. Женя вважав, що тесть з тещею, живуть аж надто добре. Чотирикімнатна квартира, ділянка є, своя пасіка.
Теща має свою точку на ринку. Тесть займається господарством. Грошей не потребують, як і допомоги. Приїжджаючи до них у гості і Даша, і Женя завжди виїжджали з багажником різних дарів. Даша рипіла зубами, терпіла, мовчала. Відносини з чоловіком псувалися з кожним роком дедалі більше. Відповідати йому не стала.
Знала, що він одразу почне кричати не своїм голосом і звинувачувати її у всьому, що тільки можна. Відчувалося – дружина його дратує, як і всі довкола. Давно час було розлучатися. Та тільки ніхто не наважувався вимовити цю пропозицію вголос. Уявлялися труднощі, які потягне у себе розлучення. Поділ спільного майна, квартири, машини та іншого.
Безумовно, справа не обійдеться без бруду, сварок і скандалів, а ще було шкода дітей. Шкода було свого часу та сил, але не завжди у сім’ї все було погано. Даша «бачила», за кого виходить заміж. Відносини починалися гарно. Вона, як зараз пам’ятала, з яким натхненням збиралася на кожне побачення з Женею.
Як важко було їм спочатку і як вони обоє працювали і намагалися забезпечити себе всім, але щось пішло не так. Чи то втома всьому виною, чи ще що… На будь-яке прохання Женя реагував з агресією. Часто зривався через дрібниці. Даша «кружляла» біля нього, намагалася догодити. Здавалося, що ось-ось і все налагодиться. І це тривало вже як три роки.
Даша взяла відпустку. Попередила своїх батьків про те, що вирушає до села до свекрів. Попросила подивитися за котом і пообіцяла привезти грибів. Мама рідко про щось просила, і Даша запевнила її, що обов’язково привезе частування. Вона навіть не припускала, що це стане проблемою.
Коли свекруха, показавши скільки грибів вони набрали цього року, ясно дала зрозуміти, щоб син із невісткою губи не розкочували, Даша запропонувала їм заплатити за гриби. Однак до її пропозиції поставилися вороже. Свекруха пообіцяла кошик сватам передати. Але обіцяний кошик із грибами Даша так і не побачила.
Більше того, на запитання про місце, де грибів хоч греблю гати, відповіді не почула. Ніколи не розуміла цього Даша. Чому затяті грибники та рибалки своїх місць не видають. Що шкода підказати, спрямувати? На рішення піти до лісу однією, вплинула сварка.
Перед від’їздом, коли Даша знову пристала до свекрухи з розпитуваннями, де можна грибів назбирати, та не приховуючи роздратування, назвала її безсовісною. Даша навіть розгубилася, почувши щось подібне. Цілий тиждень, що вони з чоловіком гостювали у свекрів, вона тільки й робила, що допомагала. Про що вона й нагадала свекрусі.
Та от її чоловік, як виявилося, паркан не полагодив і, звичайно, в цьому винна Дарина. Чоловік не допомагав батькам, це було чистою правдою. Весь день вдавався втомленим, але Даша на нього ніяк не могла вплинути. Вона намагалася з ним поговорити, але ніякого результату не було, до того ж він заборонив щось погане говорити про його матір, тим паче жалітися.
Даша і цю образу проковтнула. Щойно з кімнати вийшла, свекруха їй пальцем пригрозила. У будинку, де всі налаштовані проти тебе, знаходитись було нестерпно. Ось Даша і вирішила по гриби сходити. Потрібно було прогулятися, охолонути і про все подумати. Вирішила вздовж узлісся йти, але як гриби побачила, так захопилася, що вглиб зайшла і заблукала.
Ситуація видалася іронічною, тому розібрало на сміх. Вона не тільки в лісі заблукала, а й у своєму житті. Десь завернула не туди. Навколо ходила, думаючи, що рухається прямо. І в результаті ось! Залишається в неї лише кілька варіантів. Або далі сидіти в надії, що хтось її знайде та врятує, але це, швидше за все, вірна смерть, приправлена вірою в краще.
Або далі колами блукати, шукаючи виходу. Або постаратися щось зробити. Мізками поворушити, подумати над тим, як вихід знайти. Довго з кошиками та відрами вона не проходить. Занадто важко. Втомилася. Їх доведеться залишити. Ще півгодини Даша думала, як правильніше вчинити. Сидіти вона більше не могла. Від холоду стали німіти ноги.
З рота виривалися клубки пари. Довелося все кинути. Гриби було дуже шкода. Даша пам’ятала з яким натхненням збирала їх у свої кошики. Як у голові прокручувала різні рецепти. Сподівалася, всіх пригостити, попри втому, продовжувала наповнювати кошики. З лісу жінка вибралася лише під ранок.
Втомлена, замерзла і зла, думала лише про те, щоб скоріше дістатися додому та заспокоїти рідних. Вони, мабуть, не дочекавшись її ввечері, вирушили на пошуки. Телефон давно розрядився, то ж зателефонувати вона не могла. Не шкодуючи себе, Даша з останніх сил прискорилася. Ноги не слухалися, її гойдало так, наче напередодні вона добряче погуляла.
Виявивши, що всі мирно сплять, збентежилася. Ніхто не думав її шукати. Ніхто про неї не турбувався. Лише діти сиділи на лавці біля будинку і ледве побачивши матір, кинулися обіймати її. Маша міцно пригорнулася до матері і заплакала. Вітя, подивившись на сестру, теж заплакав. Тепер кинуті гриби було не шкода. Стало шкода своїх дітей та себе.
Чоловік прокинувся лише вдень. Подивившись на садна і подряпини дружини, поставив одне уїдливе запитання, чи багато грибів вона назбирала. Женя почав безглуздо гикати. Власні слова здавались йому кумедними. Даша була розчарована. Усередині щось клацнуло. Подумалося, навіщо вона й зараз усе терпить? Який шлюб намагається зберегти?
Увечері поїхали від свекрухи. Батьки чоловіка, проводжали їх, корчили кислі міни. Їм було простіше бачити лиходія в особі невістки, ніж усвідомити, що їхній син егоїст. Приїхавши додому, Даша не гаючи часу подала на розлучення. Її рішення чоловік ухвалив зі скандалом. Втім, це було очікувано. Погрожував, відібрати квартиру та залишити її з дітьми ні з чим.
Діти залишаються з матір’ю, отже, теж вороги. Погрожував приховати свої прибутки, щоб не платити аліменти і багато чого ще. Дісталося Даші і від свекрухи, які звинуватили її в тому, що вона зруйнувала сім’ю. Навіть згодом не змогли побачити поганого характеру свого сина, вважаючи, що саме невістка налаштувала Женю проти них і забороняла допомагати.
Даша на провокації не велася. Розуміла, на що йде і до всього була готова. Там у лісі, вона засвоїла велику мудрість — іноді треба чимось жертвувати, щоб отримати волю. Не варто сидіти на місці та тішити себе надією, що щось зміниться. Правду кажучи, Женя мав рацію, коли казав, що вони живуть як давно розлучені. Піти було легко. Хіба що неприємно.
На щастя, рішення виявилося вірним. А більшість грибів, що вона набрала у свої кошики, були неїстівними. Їх потім досвідчені грибники знайшли і здивувалися тому, що не ліньки ж було комусь цілі відра отруйних грибів назбирати. Це вони ще не знали, скільки Даша в руках все тягла.
