– Оля, перестань на неї бурчати, інакше вона тобі більше нічого не розповідатиме, — прошепотів їй чоловік.
Але онучка все одно вискочила з-за столу, в очах заблищали сльози, і побігла до кімнати, щоб комусь зателефонувати…
— Але ж треба думати головою, Костя! Навіщо їм їхати на річку з друзями на машині в похід і жити там у наметах, ну сам подумай? Це ж небезпечно, вона лише рік тому отримала права! Я дуже хвилююся за неї!
– Хм, «ти хвилюєшся», ну й диво! А ти думаєш, що твої батьки тоді за тебе не хвилювалися?
– А до чого тут це? Вони їдуть за місто, грошей у них обмаль. Їм усім приблизно по двадцять — двадцять два, а досвіду немає. А раптом щось трапиться, а вони не зможуть швидко зорієнтуватися?
Костянтин Андрійович мовчав і глузливо дивився на дружину.
— А що ти смієшся, Костя? — поглянувши на чоловіка, розсердилася Ольга Вікторівна.
— Та нічого, краще згадай, якою ти сама була, Оля? Ти пам’ятаєш, як ми з тобою познайомилися? А як потім, потай від твоїх батьків, ми поїхали на море, пам’ятаєш? Їм ти сказала, що їдеш із подругою.
– Це інше, ми ставилися серйозніше й не робили дурниць, а вони ж зовсім діти, Костя!
– Звісно, інші, це інше покоління, але нам з тобою теж було по двадцять, ти забула? А що тоді сталося в кафе? І в тебе тоді не було досвіду, це тепер ти така мудра стала, що онучці все забороняєш.
— Костя, ну не порівнюй, — Ольга від спогадів про юність одразу ж почервоніла, а її чоловік ніжно взяв її за руку й посміхнувся.
— Як ти мене тоді попросила: «Молодий чоловіче, прошу вас, прикиньтеся, будь ласка, моїм однокурсником, ніби ми з вами знайомі!» А то мене ось той чоловік переслідує, я його боюся…
Ольга Вікторівна розсміялася, і її погляд перестав бути суворим. Спогади одразу ж зробили вираз її очей жвавим, а сама вона ніби помолодшала.
— Але ж це були ми…
— Саме так, тільки ніхто заздалегідь не знав, як усе складеться. І ти від одного малознайомого чоловіка кинулася в обійми іншого!
— Я відразу відчула, що ти надійна й хороша людина, — Ольга стиснула руку чоловіка, подивилася йому в очі, і спогади нахлинули, ніби все це було зовсім недавно…
Ольга з подругою Наталею гуляли в парку після закінчення сесії. Попереду було ціле літо: спочатку практика, а потім два місяці відпочинку.
– Дивися, он ті хлопці вже давно за нами ходять, а що, поглянь, які симпатичні, — повідомила їй Наталя, облизуючи трояндочку на морозиві у вафельному стаканчику.
Оля мимоволі озирнулася й побачила двох високих кремезних хлопців у модних джинсах. Один із них одразу посміхнувся й швидко підійшов:
— Нудьгуєте? Ми теж нудьгуємо, і раптом побачили таких симпатичних дівчат. Можна з вами прогулятися? Я Павло, а мого друга звати Сергій, а вас?
Наталя одразу ж пожвавішала:
— Я Наталя, а це Ольга, і ми з радістю, правда, Оль?
І вона почала кокетливо базікати з Павлом.
А Олі ці хлопці зовсім не сподобалися. Одягнені дорого й модно, явно «мажори», вона таких побоювалася. У них на курсі хлопці такі ж прості, як і вони, а ці…
— Дівчата, а давайте поїдемо в кафе “Родзинка” , там сьогодні будуть цікаві люди, — запропонував Павло, і Наталя заплескала в долоні,
— Поїхали!
— У мене немає грошей на кафе, — зніяковіла Оля, її виховали так, що не слід дозволяти незнайомцям платити за тебе.
Але Наталя обурилася:
— Оль, ну що ти псуєш вечір, хлопці ж нас запрошують!
І Ольга заради подруги погодилася…
Поїхали на таксі — це теж було зайвою розкішшю, а до цього, на виході з парку, хлопці купили дівчатам букети квітів.
Наталя дуже раділа всьому цьому, а Ольгу бентежило, що хлопці так витрачаються, вона не хотіла відчувати себе зобов’язаною…
У кафе панувала творча атмосфера.
Якийсь худорлявий чоловік читав вірші, інший грав на гітарі. Павло одразу ж замовив дорогі коктейлі та закуски…
Через годину, зачарована піснями під гітарний акомпанемент, Оля навіть не помітила, що Наталя й Павло кудись зникли.
— Вони поїхали прогулятися. А поїхали до мене? — Раптом запропонував Олі Сергій і міцно взяв її за зап’ястя.
— До тебе? А навіщо? — злякалася Ольга, і їй стало соромно.
Мабуть, хлопці подумали, що якщо дівчат пригостити в кафе, то потім можна буде… Який кошмар!
— Ну так, — ніби підтвердив її думки Сергій, — І навіть не думай влаштовувати скандал, я скажу, що моя дівчина перебрала, і я хочу відвезти її додому, зрозуміла?
Оля розгублено озирнулася і раптом побачила компанію старшокурсників зі свого університету. Вони не були знайомі, але обличчя двох вона точно впізнала. Хлопці майже нічого не замовляли, взяли щось недороге, щоб послухати пісні, тоді це було дуже модне серед молоді кафе…
І Ольга зважилася, вирвала руку з руки Сергія й вигукнула перше ім’я, що спало їй на думку:
— Костя, привіт, як я рада тебе бачити!
Хлопець здивовано поглянув на неї, а Оля одразу ж тихо сказала:
— Я Оля, і я теж з ХАІ, тільки з третього курсу. Врятуй мене, ось цей тип мене переслідує, прикинься, що ти мій друг, ну будь ласка!
Хлопець був цілком тверезий і швидко зорієнтувався, він міцно її обійняв.
— Оленька, і ти тут, молодець, сьогодні тут найкращі виконавці! Дивися, Валера Рябченко приїхав, сідай з нами, що зараз буде!
І хлопець посадив її поруч із собою та тихо запитав:
— А ти взагалі звідки знаєш, що я Костя?
— Просто випадково сказала, — тихо пояснила Оля і побачила за спиною Кості зле обличчя Сергія.
— Гей, це моя дівчина, вона йде зі мною!
— Ми з нею однокурсники, і Оля хоче залишитися з нами, — відповів Костя, і Сергій, оглянувши кремезних хлопців, відступив…
Тоді вони просиділи в кафе недовго, грошей у хлопців особливо не було. Костя, звісно, вирішив провести Ольгу, але спершу вони з хлопцями зайшли до їдальні, що була біля університету, і на спільні гроші купили кожному по порції тушкованої капусти з картоплею.
Як же це було смачно…
Усі ці спогади промайнули перед очима Ольги Вікторівни, і вона посміхнулася.
— Ну, не знаю, нам просто пощастило, і все, доля…
— У кожного своя доля, Оля, то що ж, нашій онучці тепер не ходити в походи?..
Онучку Настю все-таки відпустили в цю подорож із друзями, яких вони добре знали. Під час цієї подорожі Настя зовсім розчарувалася в хлопцеві, за якого вона ледь не збиралася вийти заміж: Іван виявився ненадійним.
– Бабусю, він такий егоїст, Іван ні намет ставити не захотів, ні за водою до джерела їхати, все за чужий рахунок, а я ж думала, що він справжній, — ділилася Настя після поїздки з бабусею та дідусем.
— Ну, я побігла, бабусю, — раптом, поглянувши на повідомлення, що надійшло, онучка швидко допила свій чай.
— Тебе хтось чекає? — здогадалася Ольга Вікторівна.
— Так, бабусю, це Максим. Раніше я думала, що він якийсь не дуже, весь час ходить за мною й мовчить. А там, у поході, він виявився зовсім іншим. Він усе вміє: і багаття розпалив, і пісні співав під гітару, і взагалі він багато цікавого знає, він такий…! Я його скоро з вами познайомлю, ну я побігла!
– Ось бабка! — посміхнулася бабуся, розібралася ж, роздивилася цього гарного хлопця.
– Така сама, як і її бабуся, — розсміявся Костянтин Андрійович.— Доля…
