Олена закінчила з прибиранням і присіла у своє улюблене крісло. Вона взяла до рук книжку, яку почала читати ще вчора, але надто сильно втомилася після роботи й прочитала лише кілька сторінок.
Покосившись на екран телефону, Олена важко зітхнула. Може, не слід було їй відмовлятися піти на побачення? Після перших невдалих стосунків вона боялася вступати у зв’язок із чоловіками, навіть якщо хтось подобався їй.
Здавалося, що все неминуче призведе до розчарування. Олені було вже двадцять сім, подруги встигли вискочити заміж, а вона залишалася одна. Зовсім одна.
Брат рідко з’являвся в її житті. Здебільшого тільки в ті моменти, коли йому щось було потрібно. Подруги теж намагалися рідше спілкуватися з Оленою, вважаючи, що в них і спільних тем не залишилося, адже їм хотілося говорити про дітей, а Олена й додати нічого не могла.
Ігор молодій жінці подобався. Він працював у сусідньому відділі, і вони часто перетиналися по роботі. Час від часу разом ходили на обіди, де могли поспілкуватися про життя і пізнати одне одного краще.
Бачачи, що Ігор нерівно дихає в її бік, Олена боялася і намагалася уникати його, але так вийшло, що неусвідомлено закохалася. Відмовившись піти на побачення, Олена шкодувала, навіть подумувала зателефонувати і запросити його на прогулянку, але важко було зважитися. Раптом знову буде боляче?
Олена так сильно втомилася від втрат, що тепер боялася знову знаходити когось.
У двері квартири подзвонили. І хто б це міг прийти? Гостей Олена не чекала. Якщо хтось із подруг вирішив приїхати, їй обов’язково б подзвонили… Йти перевіряти, хто там прийшов, не хотілося. Подумалося, що якщо це з пропозицією якихось послуг, то підуть геть, але візитер виявився наполегливим і не переставав дзвонити.
– Хто там? – запитала Олена, наблизившись до дверей.
– Ніна. Відкривай давай! Чого так довго?
Ніна – дружина брата Олени, Данила. Потоваришувати з нею якось не вийшло, бо жінка шукала вигоду в будь-яких стосунках, а Олена нічим корисним для неї не володіла.
І з чого раптом прийшла? Згадавши, що брат уже тиждень не дзвонив, могло трапитися щось, Олена відчинила.
– Чому я маю стільки стояти в смердючому під’їзді? Зовсім нікого не впускаєш? Ну, воно й зрозуміло. Живеш як відлюдниця після відходу батьків. Не дивно, що навіть брат не хоче з тобою спілкуватися, хоч і жаліє тебе. Він занадто добрий до тебе, а ти й користуєшся його добротою.
Олені не сподобалися грубі слова Ніни. Вона подивилася на жінку, подумуючи сказати, щоб стежила за своїми словами, але та вже нахабно пройшла у квартиру, навіть не спромігшись зняти взуття.
– Взагалі-то я тільки недавно помила підлогу. Ти у своєму будинку теж так свинячиш? – запитала Олена, увійшовши в кімнату слідом за родичкою.
– У своєму домі я вільна робити все, що вважатиму за потрібне. Як і тут. – Ніна погладила свій кругленький живіт і задоволено посміхнулася.
– А квартирка не така вже й погана. Подивися-но! Світленька, чиста. Упевнена, що моїй дитині буде комфортно тут жити.
– Твоїй дитині? Хочеш її подарувати мені?
Олена була в шоці від такого нахабного вторгнення. Мало того, що Ніна поводилася зухвало, ще й говорила якимись загадками. І що їй потрібно було взагалі?
– Пффф… мрій більше. Звісно, я не збираюся віддавати тобі свою дитину. Захочеш стати матір’ю, все зробиш сама. Ой, вибач, я забула, що тобі і нема від кого. Ведеш усамітнений спосіб життя, бо не впевнена в собі і не вмієш спілкуватися з іншими людьми.
Не дивуйся, Данило розповідав мені, як тебе кинув твій перший хлопець. Знаєш, скажу чесно – правильно зробив. Мені було б шкода його, якби він залишився з тобою. Утім, я сюди зовсім не для того прийшла. Хотіла озирнутися і вирішити, що робити далі.
Мені скоро уже в лікарню, як бачиш, тож потрібно подбати про майбутнє дитини заздалегідь. Мій син ні в чому не знатиме потреби, навіть якщо його батько – безхребетна слабка істота, нездатна сказати правду в очі своїй жалюгідній сестричці.
Ніна говорила, високо піднявши голову. Вона поводилася так, немов була впевнена у своїй правоті. Невже думала, що Олена заборгувала їй або своєму братові?
– Звільняй зараз же квартиру, яку тобі Данило купив! Я здаватиму її, щоб зараз моя дитина ні в чому не знала потреби, а потім, природно, вона перейде моєму синові.
Розумію, що тобі піти нікуди, але мене це ні краплі не хвилює. Якщо не хочеш з’їжджати зараз, то давай підпишемо договір оренди. Просто так надавати тобі такі хороми я не збираюся.
Олена похитнулася від здивування. Квартиру їй купив Данило? Цікаво, хто сказав Ніні таку нісенітницю… Невже брат? Раніше Данило дійсно любив прикрасити реальність, багато прибріхував, але то було дитинство…
Навіщо йому брехати тепер? Тим паче своїй дружині. Жінка подивилася на живіт Ніни і подумала, що там гормони заграли, не інакше. Хіба людина при здоровому глузді може прийти ось так просто і почати вимагати щось?
– Якби не твоє становище, я б викинула тебе просто зараз. Однак я буду ввічливою тільки через твою стан… і просто попрошу тебе піти, – вигукнула Олена, розуміючи, що пояснюватися з Ніною немає сенсу.
Та й не повинна була вона виправдовуватися. З чого раптом? Слід було просто змусити непрохану гостю піти.
– Ні, ну ви подивіться на неї! Ти сильно ніс-то не задирай, Оленко! Мені Данило все-все розповів. Тепер я розумію, куди він витрачав свої великі премії, які отримував на роботі: платив іпотеку за недбайливу сестричку. А ти ще смієш так нахабно поводитися?
Тепер я точно не залишу тебе у квартирі. Звільняй її зараз же і йди! Я не дозволю тобі навіть орендувати.
Олена закотила очі й похитала головою. Краще б вона зараз була на побаченні, ніж тепер вислуховувала все це і поняття не мала, як правильно реагувати. Розгубленість змінювалася почуттям розчарування і спустошеністю. Голова паморочилася від думок, що заполонили її.
– Тобі мій брат сказав, що він купив цю квартиру? Який герой! – усміхнулася Олена.
– Може, слід було тоді з ним приїхати? Раз він власник? Викликав би поліцію і вигнав мене? Що ж ти сама примчала? Якщо брат купив, то ти жодних прав пред’явити мені не зможеш…
Ніна розлютилася. Вона спробувала розіграти напад: схопилася за живіт і почала голосно кричати, як їй боляче, але це не мало абсолютно ніякого значення.
Незабаром у двері знову подзвонили. Олена поспішила відчинити, анітрохи не здивувавшись, що примчав її брат. Данило, блідий як стіна, часто дихав, дивлячись на сестру.
– Ніна приходила? – запитав чоловік тремтячим голосом.
– Данило, я тут! – крикнула з кімнати Ніна. – Твоя сестра довела мене. Мені так погано…
Данило кинувся до дружини. Олена спостерігала за безкоштовною виставою, на якій опинилася проти власної волі, схрестивши руки на грудях.
І як далеко все зайде? Як брат виправдовуватиметься перед дружиною далі? Чи стане соромно Ніні хоч трішки, коли зрозуміє, що прийшла вимагати те, на що не мала абсолютно ніяких прав. І це вона не знала, що квартиру, яка залишилася їм у спадок від батьків, Олена віддала братові, відмовившись від своєї частки на його користь.
– Ніно, ну як же так? Навіщо ти сюди приїхала? – схопивши дружину за руки, стурбовано запитував Данило.
– Як це навіщо? Якщо це твоя квартира, то слід отримувати за життя в ній хоча б орендну плату. Ти знаєш, скільки зараз грошей буде потрібно на дитину? Я не збираюся економити на всьому підряд і хочу для нашого сина все найкраще, тож давай-но!.. Скажи їй, щоб звільняла твою квартиру, – Ніна ображено кивнула в бік Олени.
– Ніно, це не моя квартира. Вона належить Олені… – опустивши голову, промовив Данило.
– Звичайно! Але купив-то її ти! Тож давай, забирай своє!
Данило винувато подивився на сестру. Він зрозумів, як далеко зайшла його брехня, яку не міг уже зупинити, і від цього в грудях стало боляче.
– Я не купував її… я відповів тобі так, щоб ти перестала ставити зайві запитання. Щоб не вважала мене невдахою. Я навіть подумати не міг, що ти помчишся сюди і будеш вимагати щось від Олени. Якби я й купив їй квартиру, то не став би забирати, бо вона моя сестра.
Олена тільки хмикнула. Якби брат купив їй квартиру, то забрав би її за велінням дружини, не моргнувши й оком – у цьому жінка навіть не сумнівалася.
Останнім часом брат надто часто звертався до неї по допомогу сам, але навряд чи говорив про це дружині, адже в іншому разі Ніна не поводилася б настільки нахабно.
– Як це не купував? – Ніна відкинула від себе руки чоловіка, підскочила з дивана і суворо подивилася на чоловіка. – Куди ж ти тоді весь цей час витрачав усі свої премії? Я бачила платіжки – ти отримував дуже навіть добре!.. Де всі гроші? На кого ти їх витрачав?
Ніна вже перейшла на крик, і видно було, що розчарування встигло пустити коріння в її серці.
– Я хотів відкрити свою справу, щоб ви з дитиною ні в чому не знали потреби. Купив старенький гараж, щоб переобладнати його під майстерню, але потрапив на гачок шахраїв, у підсумку залишився без усього.
Мені соромно було визнати це, тому вирішив збрехати. Хто ж знав, до чого це може призвести в підсумку? Я й думки собі не міг припустити, що ти прибіжиш до Олени і будеш вимагати звільнити квартиру…
Пробач мене, Ніно. Я дуже винен перед тобою. Мені не хотілося виглядати жалюгідним у твоїх очах. Думав, що ти побачиш перед собою героя, який допоміг сестрі.
Данило щиро каявся, але зрозуміти і пробачити таку брехню було важко. На емоціях Ніна вискочила з квартири Олени.
Данило спішно вибачився перед сестрою і поспішив наздогнати дружину. Йому багато про що слід було поговорити з нею. Олена ж із тугою подивилася на підлогу і подумала, що їй доведеться прибирати знову, але… поміркувавши над словами Ніни, зрозуміла, що не хоче залишатися самітницею, якою виглядала в очах оточуючих.
Варто було забути про всі образи минулого і в сьогоденні дати шанс людині, яка хотіла зробити її щасливою. До того ж життя надто швидкоплинне, щоб витратити його на страх зблизитися з кимось. Втрати – це неминучість, але втратити можна лише те, що ти знайшов…
Що змусило тебе відчути себе живим. Якщо боятися втрат, то й життя стане схожим на жалюгідне існування.
Олена зателефонувала Ігорю і запросила його на прогулянку. Чоловік був щасливий, що, нарешті, йому дали “зелене світло”.
Ніна слухати чоловіка не бажала, однак зрозуміла, що частково була винна сама, коли час від часу називала його невдахою. Саме через це Данило не розповів їй правду, але ж тоді вона б допомогла йому розібратися з шахраями.
– Більше не бреши мені! Ти уявляєш, який вигляд я мала в очах твоєї сестри? Вибачатися я, звісно, не стану… Це твоя провина – ти й проси вибачення. Я хочу подбати про свою дитину, про її майбутнє. І тепер ти будеш про всі свої плани розповідати мені. А я вже буду приймати важливі рішення.
Олена мала рацію – в усіх відношеннях насамперед Ніна шукала вигоду. Вона вийшла заміж по коханню, але з часом забула про це і стала шукати лише користь від чоловіка.
Ось і тепер Ніна бачила перспективу – якщо вона зуміє зробити все правильно і скерує Данила, то в нього всі шанси відкрити свою справу і заробляти більше, забезпечуючи свою сім’ю.
Чоловіка такі споживацькі стосунки повністю влаштовували. Він потребував людини, яка контролюватиме його і вказуватиме кожен крок, який він повинен буде зробити далі. Данило погодився з дружиною, навіть коли вона заборонила спілкуватися з сестрою, побоюючись, що Олені захочеться забрати свою частку в квартирі брата.
Та й узагалі Ніна хотіла бути єдиною, хто зможе наставляти Данила, щоб не думав навіть витрачати гроші, які заробить, на когось іншого. Будь це навіть рідна сестра.
Олена теж переглянула свої погляди на життя. Вона перестала боятися втрат і почала зустрічатися з Ігорем. Допомагати братові Олена перестала, але не від образи за його брехню і спектакль Ніни, а тому що не хотіла робити ведмежу послугу. Данилу прийшов час подорослішати.
Олена зробила для брата все, що могла… а далі він мав здобути самостійність, навіть якщо доведеться пройти через гіркоту і втрати, які були неминучістю.
Незабаром Олена вийшла заміж. Кілька разів вона чула від спільних знайомих, як брат хвалиться всім, що повністю забезпечив сестру, купив їй квартиру, а вона тепер і спілкуватися з ним не хоче.
Заперечувати цю брехню Олена і не планувала зовсім… вона тільки тихенько сміялася, радіючи, що хоча б дружині він сказав правду, і та більше не заявлялася з істериками і вимогами звільнити квартиру.
Ніна ж узяла чоловіка у свої руки і ліпила з нього слухняну маріонетку, яка все зробить для дружини, щойно та клацне пальцями.
