Увечері зателефонувала свекруха і повідомила радісну звістку:
– До вас їде тітка Люда з сім’єю, погостювати тиждень. А то вона тебе ще й не бачила, дуже переживає, що не змогла бути на вашому весіллі, захворіла. Але тепер, вона надолужить втрачене, і добре познайомиться.
Що означало “добре познайомиться” Олена не знала, але відчувала, що нічого доброго. Свекруха була на сьомому небі від щастя, це ж її сестра, давно не бачилися, ну тепер – то вдосталь наговоряться. Шкода, що у свекрухи житлоплоща не дозволяла приймати гостей.
Натомість у Олени з Павлом була трикімнатна квартира, в центрі міста. Тітка Люда мчала до них потягом, з чоловіком і сином. Вранці наступного дня мали прибути гості.
У Олени голова йшла кругом, стільки всього зробити треба, купити, приготувати. Це ж серьйозна справа, приїдуть 3 людини, та вони з Павлом, щодня готували на таку низку.
Олена купила продукти, прибрала в квартирі, добре, що вона не працювала, бо коли б все встигла. Олена зварила суп, посмажила котлет, зробила пюре та салат. Було прибрано, кімната для гостей готова. Наступного дня Олена з полегшенням зітхнула і поїхала з Павлом та свекрухою зустрічати “дорогих” гостей.
З поїзда викотилися три колобка. Той, що в сукні, звався тіткою Людою, в штанях і капелюсі – дядько Михайло, і менший – їхній синок Жорик.
Синок у них з’явився пізно, вони порошинки з нього здували, і не давали слова сказати, бо мама знає краще.
Жорик був затюканою, мовчазною дитиною. На відміну від мами. Це була жінка – ураган. Ще в них була старша дочка Світлана, але вона залишилася вдома.
У руках у них було по 2 сумки у кожного, всього шість. Що там було, можна було лише здогадуватись. Тітка Люда з усіма поцілувалася, і пильно дивилася на Олену.
– Так ось ти яка, Оленко. Такою мені твоя мама-свекруха тебе і описувала. Ну нічого, я поживу з тобою, і навчу, як правильно готувати, щоб у тебе хоч щічки з’явилися, а то ти дуже худа, не годиться це.
Олена стояла здивовано. Дві хвилини знайомі, а вже її розкритикували, ось це справи.
Прибули додому. Гості були розташовані, смачно пообідали.
Почали розкладати речі ,і з сумок тітки Люди полізли кури, гуси, яйця, банки з помідорами, огірками.
Її сумки були схожі на саквояж фокусника, звідки він діставав чудовий реквізит.
Коли холодильник був заповнений , тоді приступили і до вечері. Свекруха була, звісно, тут. Олена квапливо розкладала по тарілках їжу, тітка Люда прискіпливо розглядала вміст тарілок. Спробувавши котлету, вона скривилася:
– Оленко, і це ти називаєш котлетою?! А пюре, там же вода одна.
Олена розгубилася, не знаючи, що сказати.
– Так я завжди так готую.
– Ну зрозуміло, мабуть мати тебе так навчила. Ось моя Світлана дуже смачно готує, все вміє робити, тільки от нареченого поки не попалося гідного.
Щільно повечерявши, всі перемістилися до зали, дивани та крісла болісно заскрипіли під вагою гостей. Свекруха взяла альбом із світлинами з весілля, і всі, окрім Олени, почали його розглядати.
Олена прибирала зі столу, мила посуд, і приходила до тями, після слів тітки Люди.
Коли Олена вийшла до гостей, вони вже вимагали собі ліжко, втомилися після дороги.
Олена показала диван, для тітки Люди з Михайлом, Жорику крісло. Тітка Люда заявила, що у неї хвора спина, а у Михайла суглоби, і диван їм ну ніяк не підходить. Ось двоспальне ліжко з ортопедичним матрацом саме для них.
Таке ліжко стояло у Олени з Павлом в спальні, видно, свекруха вже доповіла про це.
– Оленко, ну що вам варто поступитися своїм ліжком, ви ж молоді, і на дивані поспіть, а у тітки Люди остеохондроз, будь він неладний, їй потрібніше таке ліжко.
Свекруха добрими очима дивилася на Олену. Тітка Люда тим часом тягла вже речі до спальні. Жорик ліг у залі. Олені з Павлом залишалася кімната для гостей, з диваном. Ну, що ж, доведеться там спати, не випихати ж тітоньку з чоловіком.
Павло вдавав, ніби так і треба.
– Олено, ну що ти засмучуєшся, ну поспимо ми на цьому дивані, ділов-то.
– Павло, справа ж не в дивані, а в її нахабстві та безпардонності!
Павло сказав, що втомився, і почав вдавати, що спить.
Вранці Олена почула дивні звуки, що лунали з боку кухні. Вона накинула халат і пішла туди. Тітка Люда в спортивних штанях та майці робила там руханку. Стіл був посунутий до стіни, стільці прибрані.
– А, Оленко, прокинулася, нарешті, вже день на подвір’ї, треба їсти готувати, а ти все спиш!
– Тітко Людо, ви начебто обіцяли показати мені, як правильно потрібно готувати, ось готова до навчання!
– Ой, я тебе краще потім повчу, ми з твоєю мамою (свекрухою) по магазинах пробіжимося, а ти поки звари борщ з моєю курочкою, посмаж гусака, і на десерт щось придумай, а то мій Жорик засумує.
Олена втратила дар мови. Вона що, рабиня, обслуговувати приїжджих родичів на їхню вимогу?
Коли тітка Люда пішла, Олена пішла до кімнати, де спав Михайло, витягла всі сумки гостей на кухню, відкрила холодильник, дістала всі дари, і почала запихати в сумки. Коли тітка Люда повернулася, вона почала верещати:
– Олено, ти що твориш, це ж мої подарунки, навіщо ти їх склала в сумки?
– Тому що ви їдете додому. Вистачить тут мною командувати, ви в гості приїхали, а поводитесь, ніби оплатили готель “усе включено” .Раз не влаштовують умови – до побачення!
Тут вийшов Михайло, чухаючи живіт. Побачивши таку картину, він позадкував, і пірнув назад у спальню. Обличчя тітки Люди стало червоним. Вона складала речі в сумки і бурмотіла:
– Ну ти подивися, виганяє нас, ми їй і гусей, і курей, і огірків з помідорами, а вона ось так нас, невдячна. Зібравши речі, вони пішли, грюкнувши дверима.
Олена з полегшенням зітхнула, і взялася за прибирання. Яке щастя, коли ти сам собі господар, готуєш, що хочеш, спиш де хочеш.
Павло відчитав Олену за таку поведінку, але їй було байдуже, вона посміхалася і раділа новому дню.
Більше непрохані гості не приїжджали, тітка Люда писала всім родичам, щоб не думали їхати до Олени з Павлом, бо Олена “з привітом”.
А Олена була і не проти побути “з привітом”.
