Леонід чекав на дружину з роботи. Він нервово ходив по невеликій кухні, потирав руки, переставляв цукорницю на столі.
Назріла серйозна розмова. Так далі не може тривати. Вони стали чужими одне одному, і настав час поставити крапку в цих набридлих стосунках.
Поля, звичайно, буде плакати й вмовляти його залишитися. Буде обіцяти, що все налагодиться, що у всіх бувають труднощі. Але він точно знає, що їхнє сімейне життя дало тріщину і рятувати його марно.
У вхідних дверях заскрипів ключ. Леонід весь напружився, наче готуючись до стрибка в холодну воду, і пішов зустрічати дружину.
Поліна зайшла в квартиру і присіла на маленьку тумбочку в передпокої. Зняла ці жахливі нові туфлі, які весь день завдавали їй страждань, потерла втомлені ноги. Вона працювала консультантом у магазині одягу.
Людей сьогодні, як на зло, було повно. Всім принеси, подай, розмір поміняй. На вулиці визирнуло сонечко, і одразу з’явилося бажання змін. Одні шукають кохання. Інші — сукню.
-Привіт! Втомилася?
-Ага, божевільний день, всі наче з ланцюга зірвалися. Ні на секунду не присіла, – втомлено видихнула жінка.
-Зрозуміло. Скоро будемо вечеряти? — чоловік вирішив почекати, поки дружина трохи відійде від роботи, а вже потім перейти до головного.
Поліна кивнула і неохоче побрела в бік кухні. Ще через двадцять хвилин там уже все шкварчало і пихкало, наповнюючи квартиру апетитними запахами.
“- Може, спочатку поїсти, а потім вже сказати? — міркував Льоня про себе, — ні, не можна зволікати. Поїси, потім захочеться полежати, потім подрімати. Так день за днем і залишаєшся рабом шлунка.”
Він набрав у груди повітря, відкашлявся.
-Поліна. Потрібно поговорити про важливе, – дружина повернула голову, поглянула на нього без особливого інтересу, не перестаючи чистити моркву.
– Давай розлучимося, так далі жити не можна! Ми стали як сусіди, ніякої іскри, ніякої поваги, про кохання я вже й не кажу.
Повсякденне життя знищило нас. Ти мене не розумієш і не цінуєш, не даєш мені розвиватися, підрізаєш крила своєю приземленістю. І ці постійні вимоги грошей!
Я ж артист, я не можу на замовлення. Загалом, не готовий з таким миритися!
Це були не ті слова, що він підготував. Але імпровізація навіть краща.
Поля машинально продовжувала чистити моркву, хоча та була вже чиста. Потім різким жестом відкинула її вбік. Зараз почнеться.
-А давай! — раптом задумливо промовила вона, розв’язуючи фартух. Вправним рухом вимкнула всі конфорки на плиті й закрила кран, — до біса цей побут, що знищує все живе.
Льоня ошелешився. Розмова пішла за іншим сценарієм. Як тепер вмовляти її не переживати? Не проливати сльози, коли вона, схоже, й не збирається.
Жінка тим часом поставила чашку під кавоварку, відрізала собі шматочок сиру, дістала з шафи печиво.
-Поліно! Я все розумію, у тебе шок. Ти не готувалася до такого. Ну скажи ж, що ти теж помічала це між нами? Навіть вечері стала готувати без душі. Механічно чи що.
-Ага, без душі, – повторила за ним дружина і сіла з чашкою за стіл.
Розмова явно не клеїлася.
-Полю, не мовчи. Нам ще треба вирішити, що робити з квартирою та іншим.
-А я думала, що тобі так нестерпно, цей побут без натхнення, дружина-базіка, що ти готовий кинути все і втекти, не озираючись. А, ні, ніщо земне не чуже тендітній душі артиста, — саркастично відреагувала жінка.
— Я взагалі-то серйозно, а від тебе слово «артист» звучить як лайка, — образився Леонід.
-Ну давай серйозно. Іпотеку платити ще років 7, точно не пам’ятаю. Ти готовий? Тоді віддай мені половину того, що вже внесли, і я із задоволенням переїду до батька. Він давно мене кличе, важко йому одному, старенький уже. Що ще хочеш? Каструлю? Сковорідку? Продам за пів ціни.
— Ти все-таки така меркантильна, — з сумом кинув Леонід. Він якось випустив з уваги, що кредит за квартиру ще не виплачений. Сам він мріяв реалізуватися у творчості, а точніше — у кіно.
Весь вільний час присвячував відвідуванню кастингів на різні ток-шоу та серіали. Але поки його кар’єра в кіно не склалася, підробляв охоронцем у торговому центрі.
Усі свої скромні заробітки віддавав дружині. А вона вже планувала, що і куди. Слово «іпотека» викликало у нього огиду. Від нього віяло кабалою.
До того ж у нього немає заощаджень, а ця жадібна жінка вимагає грошей, і чималих. Краще вже пожити з мамою. Тимчасово. А коли він стане знаменитим, то придбає собі таку нерухомість, що у Поліни очі вилізуть з орбіт. Пожалкує, що так з ним вчинила.
-Поліна! Можеш залишити квартиру собі! – він ефектно махнув рукою в повітрі, немов подарував їй Синайський півострів і горностаєву мантію на додачу, – і з грошима не кваплю, виплачуй, як зможеш. Я ж не чудовисько, – завершив він.
-Добре, — лагідно відповіла дружина, — вже знайшов когось?
-Це не має значення, — філософськи промовив Леонід. Нехай думає, що за ним стоїть черга.
Він вийшов із кухні з суперечливими почуттями. З одного боку задоволений, що так швидко й безболісно домігся свого. З іншого — збентежений, що вона так легко його відпустила. Мабуть, зовсім не кохає.
Значить, він все робить правильно. Подумки похваливши себе за сміливість, Леонід почав збирати речі. Вперед, у нове життя!
Через півроку
Леонід стояв перед знайомими дверима і не наважувався подзвонити. Нервував. Він вперше прийшов сюди з моменту їхнього розставання, прийшов як гість.
За цей час багато води утекло. Виявилося, що всі жінки приблизно однакові. І найвимогливіша з усіх — його мати. Поля, порівняно з нею, виявилася ангелом у плоті.
З першого дня його переїзду мама ні на секунду не давала розслабитися. Спочатку лаяла за сварку з дружиною. Потім почала вимагати, щоб син знайшов більш високооплачувану роботу, а ще щоб допомагав їй по господарству, влаштувала скандал, коли він привів додому симпатичну офіціантку.
Ні, Поліна теж такого не дозволяла, але від матері він очікував більшої терпимості.
Вишенькою на торті стали її постійні розмови про те, що йому потрібно вирішити питання з житлом і виїхати, оскільки він уже дорослий і не повинен жити з батьками.
Леонід запідозрив, що у матусі хтось є, і він просто заважає. Висловив своє припущення вголос у неприємній формі. Розгорівся скандал. Він дізнався про себе багато нового і зрозумів, що мати теж не вірить у його блискуче майбутнє в кіноіндустрії.
На душі стало зовсім погано. І тут зателефонувала Поля. Запропонувала віддати всю суму відразу і закрити тему зі спільною нерухомістю. А також нарешті оформити розлучення. Досі ображається.
Леонід думав всю ніч і зрозумів, що кращої жінки йому не знайти. Сьогодні він приготувався зробити коханій сюрприз. Розлучення скасують, як і поділ майна.
Він готовий визнати свою провину. І гроші тепер вони зможуть витратити на щось приємне. Може, на тиждень з’їдуть на море, або ще кудись.
Яка ж Полька ощадлива. Заробила, накопичила. Ось така йому й потрібна. Щоб кожну копійку відкладала. А то в нього зарплата закінчується вже на п’ятий день. Ніби й витратив на дрібниці, а грошей немає.
Він переступив з ноги на ногу й натиснув пальцем на дзвінок.
Двері відчинилися.
-Привіт! Заходь! – кивнула жінка. Леонід помітив, що вона виглядає чудово. Або він просто скучив.
Він по-господарськи пройшов до кухні й остовпів. Біля плити якийсь чоловік у спортивних штанах з голим торсом смажив м’ясо.
-Ти хто? – зриваючимся голосом запитав Леонід.
-Макс, – просто відповів чоловік, не удостоївши гостя навіть поглядом.
На столі акуратним стосом були складені гроші.
-Поль, пішли поговоримо? – жалібно простягнув Леонід.
-Це хто? — кинувся він до дружини, щойно вони увійшли до кімнати.
-Макс.
-Це я вже зрозумів, а що він тут робить?
-Готує вечерю.
-А я?
-А ти пішов.
Ось і все, більше говорити було нічого. Святе місце не буває порожнім.
-А якщо я повернуся? — все ж спробував Леонід.
-Куди? Місце зайняте. У Макса немає крил, і моя приземленість його не турбує. Навпаки, він хоче спільних дітей і дачу. Ми одружимося, як тільки поставлять штамп про розлучення.
-А ти?
-І я, — просто відповіла жінка.
-А я? — ледь не завив чоловік. Він тричі репетирував удома перед дзеркалом слова покаяння, страждальний погляд і скупу чоловічу сльозу. І нічого не допомогло, — ну чим він кращий?
-Льоня! Як ти не розумієш! Ти весь час годував мене обіцянками, а він — вечерями. Відчуваєш різницю?
