Мій колишній чоловік вкрав в мене сина. Він 15 років не згадував про нас, лише надсилав крихітні аліменти. А тепер отаке. Я дуже зла і ображена і на себе, бо виходить погано виховала сина, і на сина за зраду, і на колишнього чоловіка за його вчинок.
Так вийшло, що сина я виховувала одна. Чоловік кинув нас з безліччю проблем і купою боргів. Я докладала неймовірні зусилля, щоб хоч якось піднятися на ноги та виховати дитину. Від чоловіка я бачила лише невеликі аліменти, які я відкладала на навчання сина.
Синові вже 15 років, і раптом його татусь з’явився. Він десь знайшов його номер та домовився про зустріч. У чоловіка тепер є бізнес, гарний прибуток, тому він може багато чого собі дозволити. Ні в чому собі не відмовляє.
На першій же зустрічі він подарував синові новий комп’ютер. Їх спілкування продовжувалося від чого я не була у захваті. За пару тижнів син зібрав свої речі і переїхав жити до батька. Я була зла та приголомшена такою невдячністю власної дитини.
Я розумію, що в його батька багато грошей, а я досі не можу виплатити борги за квартиру. Сина я виховала сама, все, що могла робила для нього. Він і навчався на відмінно, і спортом займався. Але він так просто зміг відмовитися від мене – обміняв на іграшки.
Зараз вони кожні канікули літають відпочивати за кордон. Я таке собі дозволити не можу, бо ледве зводжу кінці з кінцями. Більше з сином я не спілкуюся.
Він намагається знайти зі мною контакт та повернути мою прихильність, але я уникаю зустрічей та відповідаю на дзвінки. Ну не можу я з ним говорити після такого вчинку. Дуже боляче, коли зраджує власна дитина, а зради я не пробачаю.
На колишнього чоловіка я теж ображена. Хіба мало того, що він кинув нас 15 років тому з купою проблем і боргів, не допомагав, а тепер ще й забрав сина. Купив його за нові іграшки і хороше життя. Чи може я не права?
