Пізня осінь у сибірському селі. Школа. 7-ий клас. Біля дошки стоїть опустивши голову невисокий худий хлопець.
Над ним височить класна керівниця, а заразом ще й вчитель російської мови та літератури і соромить його на весь клас.
Слова повністю літературні, але образливі до болю. Ну не дається хлопцеві російська мова, одна з найскладніших для вивчення у світі.
Багато чого він може і вміє робити краще за багатьох чоловіків – вудити рибу, полювати на зайців і так далі.
Цього його навчив батько, який торік загинув в автокатастрофі. Після цього хлопець практично перестав вчитися, але після розмови з матір’ю продовжив відвідувати школу на автоматі. Цілі в житті стали розмитими та далекими.
– Чого може добитися в житті людина, яка пише з помилками практично у кожному слові?! Яка в нього може бути ціль?! Навіщо він живе?! – Байдуже запитує вчителька.
Відповіді немає, клас прикро сміється. Хлопець не витримує та біжить із класу. Ноги самі несуть його до річки, але в руках нічого немає, ні сітки, ні вудки. У нього тепер є ціль.
Він біжить до ополонки, яку пробив для підлідної риболовлі сусід, близький друг батька дядько Володя. Підбігаючи до нього, він бачить, що він там не один.
Дівчинка років семи щосили плаче, і намагається витягнути з води маленьку чотирирічну сестру. Як вона там опинилася, не має значення.
Руки дівчинки не витримують і дитина йде під воду. Хлопець скидає пуховик, опиняється у крижаній воді. Сильна течія вже тягне дівчинку, але хлопець виріс на річці, і він пропливши під водою метрів п’ятнадцять, хапає дівчинку і пливе з нею назад з останніх сил викидає її нагору.
Сяк-так вилізає сам і загорнувши в пуховик дитину йде у бік будинку. Назустріч йому біжать батьки сестер. Далі він не пам’ятає.
Прокинувся хлопець у лікарні із хворобою, адже таке переохолодження отримав. Вилікувавшись, повернувся додому. До нього в село приїхала велика делегація на чолі з головою.
Йому вручили грамоту, людина у формі, на якій великими літерами було написано “МНС”. І полковник, який вручив йому годинник, який у народі називають “командирським”, потиснувши йому руку, сказав: “Якщо хочеш рятувати людей на постійній основі, ласкаво просимо до нас, синку”.
Хлопець зрозумів, що тепер він має на меті життя, і за неї не буде соромно ні перед ким.
