Правильно люди кажуть, що кохання очі застилає. Завжди вважала свою дочку досить розумною дівчиною, але вже рік у цьому сумніваюся. Вона рік “зустрічається” з мужиком, який явно нею користується.
Прийде, поїсть, поспит, вона круг нього, як біля ялинки – пере, прасує, готує, а він потім пропадає на якийсь час. І все їй локшину на вуха вішає, розповідає, як він її любить, але про весілля – жодного слова.
Та чорт із ним, з тим весіллям. Він їй за весь рік ні копійки не дав, а їсть за трьох. На всі свята його немає, має якісь важливі справи. Навіть ромашки страшненької жодного разу не подарував.
Видно, що він просто знайшов простодушну дівчину, в якої іноді можна провести час. Перший місяць, коли дочка розповідала про нього, я ще не відчувала негативу.
Ну, всяке буває, люди тільки притираються один до одного. Але що далі, то чіткіше було видно його споживче ставлення до дочки. Він їй нічим не допомагав.
З’явиться раз на тиждень, а то й рідше, вимагає борщу, котлет та всього іншого, речі в прання кине, пару днів з дочкою побуде, а потім знову пропадає. Я знаю, що таке вільні стосунки. Це не про них.
Він їй такі скандали закочує, коли раптом дізнається, що дочка кудись без нього ходила! Вона вже й вдома прописалася, аби коханого не нервувати, а ось де сахається сам цей «коханий” – велике питання.
Вона про нього майже нічого не знає. Він із нею нікуди не ходить, ні з ким не знайомить. У соцмережах під чужим ім’ям та без фото. Вона навіть не знає, ким він працює. Тільки ім’я, прізвище, по батькові та дату народження.
І то лише з його слів, а він міг і набрехати. Я подивилася на це неподобство три місяці, а потім вирішила поговорити з дочкою. Розумію, кохання, пристрасть, але треба дивитися правді у вічі.
Але щоб я не казала, вона грудьми стала на захист свого коханця, і мої слова, як об стінку горохом. Дуже хочеться йому в очі глянути, а то навіть свої фотографії він їй робити забороняє, ніби від когось ховається.
Я взагалі не здивуюся, якщо він одружений, а моїй доньці просто по вухам їздить. А що йому? Тут і стіл, і весь спектр послуг, та ще й копійки витрачати не треба. Дочка його годує, поїть, пере – все власним коштом.
Він із собою навіть печива копійчаного не приносить. Себе приніс – уже радість! Будь дочка вже не молода або розлучена, коли просто потрібно щось для душевної рівноваги, якби вона мала дорослих дітей, я б зрозуміла.
Але вона молода дівчина, їй треба виходити заміж і народжувати дітей. Дочка давно мріє про дитину, а вона все з цим шашні крутить, вірить, що він її любить, чекає, коли заміж покличе.
Я їй кажу – ти йому питання ребром постав, нехай одружується, якщо так сильно любить. Донька не хоче. Каже, що не хоче на нього давити та примушувати.
Нікого не слухає, нікуди не ходить, сидить удома і чекає, коли її наречений порадує своїм раптовою появою. Так можна до пенсії чекати. Йому й так добре, зважаючи на все. Ось він нічого міняти і не хоче.
А дочка не хоче створювати йому дискомфорту, щоб він щось погане про неї не подумав. Я вже махнула рукою. Хоч і прикро, але мої слова для неї, як пташиний клекіт, вона їх не сприймає.
А якщо й сприймає, то не вірить і нічого не робитиме. Скільки там кохання живе? Три роки? Тобто, ще років зо два з неї це не виб’єш. Чекати, що цей молодець перестане до неї ходити або насправді покличе заміж, не варто.
Серцем підказує, що нічого доброго з того не буде. Побачити б цього молодика недоробленого! Прибила б на місці, щоб дівці голову не морочив! Як так можна сліпо вірити…
