Я та, ким раніше лякали батьки своїх дочок. Та, хто постійно чую: «Тобі вже пізно». Та, на кого часто презирливо обертаються на вулиці. Це зараз ніхто не дивується мамі, якій вже за 40. Коли я гуляла з коляскою, то всі питали в мене онук чи онучка. Було дуже не приємно.
Перший мій шлюб був не з найкращих. Прожили разом трохи більше 10 років, але дітей не мали. Все якось не виходило. Чоловік постійно звинувачував мене. Казав, що витратив свої кращі роки в пусту, а потім подав на розлучення та зник з мого життя.
Я вже думала, що залишуся одна на завжди. Мені ж якраз було 40. Кому потрібна в цьому віці. Доля примхлива і любить сюрпризи. Я познайомилася з чоловіком, з яким і взяла шлюб, а ще через рік сталося те, в що я навіть не вірила вже – я чекала донечку.
Було дуже страшно, бо я не розуміла, як мені виховувати доньку, коли я маю вже з онуками гуляти. Чоловік запевняв, що все буде гаразд. Але ніхто навіть не здогадувався, що чекало нас. В лікарнях я почувалася білою вороною. Молоді мами, лікарі та медсестри ледь не пальцем в мене тикали. Мені було прикро до сліз. І всім було все одно до причин.
Догляд за маленькою дитиною теж не був курортом. Я дуже втомлювалася, а постійні недосипи та стрес вдарили по здоров’ю. Коли я гуляла зі своїм янголятком, то люди думали, що я її бабуся. У садочку та школі було взагалі непросто. Все стало покращуватися, коли дочка вступила до університету.
Зараз їй вже 23, але на моє горе, вона не поспішає заміж, а про дітей навіть і не думає. Я не хочу, щоб вона повторювала мої помилки. Однак, дочка мене не слухає. Як мені переконати її?
