Поговорять і перестануть. Адже врешті-решт кожен бореться за своє щастя
Аллочка і Віка сиділи на кухні квартири, в якій жила Алла зі своїм чоловіком Валерієм. На столі перед ними стояли чашечки кави і блюдо з тістечками, які принесла
– Вибачте, Валентино, але після того, що я дізналася, я не можу залишитися з ним… Це так огидно
Катя сиділа на роботі в офісі й задумливо дивилася у вікно. Працювати не хотілося, хоча потрібно здати звіт до вечора. Вона думала про Михайла. Як же пощастило з
– Людину визначають не думки, а вчинки. А ваші вчинки сьогодні – це талант і небайдужість
– Ні, на жаль, ми не можемо вас узяти. Але резюме залиште, раптом щось зміниться, – менеджер з персоналу посміхнулася тією особливою ввічливою посмішкою, яку Віра Петрівна вже
– Мені ніхто не подобається, клянуся, – зовсім тихо прошепотіла Олена. – Я ніколи нікого не кохала, крім тебе
– Завтра в Катрусі концерт у дитячому садку, – почала Олена, ніяково переминаючись із ноги на ногу. – Вона там виступає у виставі, співає і грає… – Ти
– Краще бути самій, ніж із таким, як ти
– Ну що, наречена, як настрій? Ти хоч усвідомлюєш, що це найважливіший день у твоєму житті? – Усвідомлюю, – Яна посміхнулася і стиснула подрузі руку. – І, чесно
“Яке щастя, що тато завжди вчив мене розбиратися в людях
– Тату, можна тебе на хвилинку? – пролунав за спиною тихий голос доньки. На кухонному годиннику миготіла шоста вечора. У вікно лилося світло, фарбуючи бежеві стіни в теплі
– Вона ж стара для мене і дитина в неї
– Відрізай, мамо, або я сама ножицями пройдуся, – донька ревіла, сидячи на табуретці. Хвилі пшеничного волосся струменіли по спині й торкалися сидіння. – Що ж мені тепер
– Він на вас чекав, мені все хвалився, що скоро з нареченою познайомить. Нервував, що ви не телефонуєте. “Сам, – каже, – дзвонити не буду
– Ось дивлюся я на вас, Люсенько, якщо дозволите, і щиро милуюся! “Перебрав, схоже, сусід, – здогадалася Людмила Василівна. – Та й нехай свято в людини. Люсенька так
– Думаю, він хотів довести всім, що здатний досягти успіху самостійно. І тобі теж, напевно
– Хто ти такий, Іване, щоб указувати мені, як жити? – Голос Тамари Павлівни звучав пронизливо, а очі виблискували гнівом. – Думаєш, тільки тому, що ти залицяєшся до
– Ну, гаразд тобі… Збирайся, поїхали додому. Не проженеш же мене? І взагалі, будинок-то не твій, не забула
– Степане, я не розумію, що ти хочеш, – вимовила Катя. – Та нічого особливого, – відгукнувся Степан. – Просто хочу побути на самоті, перепочити. Ось… Поїдь на

You cannot copy content of this page