Вісім років тому мене друзі познайомили з чоловіком на 20 років старшим за мене. Сподобалися один одному. Виявилося, що в нас одна проблема, на цьому ми й зійшлися.
Він мені багато чого підказав, багато допоміг зробити, вдихнув, якщо можна так сказати, у мене нове життя. Я змінила всі свої минулі звички, стиль життя, здобула віру.
Побралися і повінчалися, і наче все добре, але дітей не хотів. Це у нас не перші шлюби, у нього є двоє дорослих дітей, у мене дітей не було, тому просто готувала ґрунт, що нам потрібна дитина.
На жаль, в нас довгий час нічого не виходило. І вже через п’ять років вирішили розлучитися, але тут я дізналася про вагітність і народилася донька. Вагітність найпрекрасніший період та сімейна ідилія.
Чоловік доньку обожнює, але, як завжди, декретна відпустка, стосунки перевіряє. Якщо ще врахувати, що жили в маленькій гостинці. Проблеми були, накопичувалися кредити і так борги, потім переїхали.
У спадок мені дісталася квартира, чоловік уже на пенсії і не працює. Я вийшла на роботу, коли дитині виповнилося рік і три місяці і наше фінансове становище почало покращуватися, але почалися скандали через дрібниці.
То щось не так стоїть, то безлад тощо. Я людина дуже терпляча і з великим почуттям подяки, але щоразу скандали наростали, як ком, і це було нестерпно. Я просто розлютила його, свій стан описувати не буду, шок.
Я його вигнала, повернувся через тиждень за речами і сказав, що винним себе не вважає, і вимагає підпорядкування собі, бо він чоловік. Я сказала, що тоді розлучення. Він погодився. Що тепер? Дитину без батька ростити?
