Мені майже 40 і я розлучена. Для мене це, довгоочікуване повернення до себе самої. Ніхто не розуміє, як я могла піти від ідеального чоловіка, але то життя було чужим для мене.
Трохи більше 10 років тому мені захотілося тихого сімейного життя. Якимось дивним чином все склалося так, що я отримала пропозицію вийти заміж. Незабаром одружилися, ще через півтора року в нас з’явилася донечка.
Ось я і отримала все, що хотіла. А що далі? Чоловік будував плани за двох, начебто я того теж хотіла. Я звикла жити у місті, щоб садок, школа, магазини, кафе були поруч, щоб можна було зустрітися з мамою, з подругами. А от він хотів власний будинок за містом, навіть не питав мене.
Я люблю веселитися, танцювати, ходити в гості. Чоловік майже завжди відмовлявся, якщо нас кликали у гості. Доводилося сидіти вдома, дивитися телевізор. Якось в Новий рік він пішов грати в комп’ютерні ігри, донька спала, а я нудилася сама. І я зрозуміла, що терміново потрібно щось змінювати.
У зв’язку з цим я запропонувала взяти тайм-аут і пожити окремо. Чоловік довго не погоджувався, але вирішив, що я за кілька днів прибіжу назад. Але пройшов тиждень, місяць, півроку, а я назад не хотіла. Хвилювалася лише за доньку, якій вже було 5 років. Але вона абсолютно нормально відреагувала.
Зі мною знайомилися чоловіки, робили компліменти, дарували квіти. Я чесно зізнавалася, що чекаю розлучення. Коли я вийшла з офіційним документом про розлучення, то не могла приховати посмішку. Я повернулася до себе додому, бо можу жити так, як я хочу, мріяти і радіти кожному дню. Я ж маю право бути щасливою
