Ось так буває, що люди живуть разом, не відчуваючи при цьому жодних почуттів один до одного. Я, коли була молода, приділяла таким питанням дуже багато часу.
Якби якийсь залицяльник при мені поводився б негідно або не помив би руки після обіду, моє ставлення до нього змінилося б категорично. І не важливо, які там вірші він пише чи квіти дарує. Пропала повага і все.
Згодом запити почали знижуватись. Не думайте, сісти собі на голову я не дозволяла. Але могла зрозуміти, якщо чоловік на п’ять хвилин запізнювався на зустріч або забував відсунути мені стілець у ресторані. Гаразд, дрібниці.
Тим більше, приходило усвідомлення того, що чоловік не те щоб не поважає мене як людину. Просто він сам повністю не знає, що таке етикет та манери. Лицарі на білих конях давно вже повимирали.
Здавалося, чоловік відповідав усім стандартам. Готував лише він. Іноді допомагав з прибиранням або посудом. Раз на пару днів – квіти. Балував походами до ресторану та поїздками на відпочинок.
Необов’язково знімати з цією метою останню сорочку. Просто жінці потрібно бачити, що вона завжди кохана та бажана. Думаю, так у всіх. Але згодом рутина взяла своє. Мій чоловік закинув спорт та вечірні пробіжки.
Навіщо ж, тепер не потрібно працювати над своїм тілом. Походи до ресторану стали якимось святом, а квіти я вже й забула, коли тримала в руках. Адже «вони марні, тільки дарма викинуті гроші».
Я розумію, квітково-цукерковий період не може тривати вічно. Але скочуватися в побут, навіщо це потрібно? Після нашої з чоловіком розмови деякі речі справді змінилися.
Він почав займатися собою, кілька разів навіть приносив каву в ліжко без жодного приводу. Загалом не те щоб ідеально, але позитивні зрушення теж спостерігалися. Нещодавно ми пішли у гості до спільних знайомих.
Чоловік одягнувся, навіть скористався духами. Я спекла торт, і ми вирушили у гості. Дорогою чоловік більше розмовляв із таксистом, ніж зі мною. Але воно й зрозуміло: водієм виявився колишній однокласник, і їм треба було обговорити минуле.
Я все розуміла та не встрявала. Піднімаючись сходами, я почула свій телефон. Дзвонила подруга через якусь дрібницю. Чоловік йшов попереду, двері швидко відчинилися, з квартири почулися крики інших гостей, і я трохи відійшла в глиб під’їзду.
Коли закінчила розмову, на сходовому майданчику вже нікого не було. Часу минуло дві хвилини. Спершу я подумала, що це якийсь прикол і просто вирішила почекати. Але лише хвилин через 20 з-за дверей з’явився чоловік.
Він запитав, чому я тут стою. Він мене шукав і знайшов лише зараз, абсолютно випадково. Вечір псувати не хотілося ні собі, ні господарям квартири, тому я просто увійшла і віддала торт.
Старі знайомі та святкова обстановка певною мірою допомогли мені заспокоїтися. Але потім чоловік почав поводитися зовсім як якась тварина. Почав обговорювати фігури присутніх жінок, і моя опинилася на останньому місці.
Потім безглуздо спробував перенаправити все в жартівливе русло, але мій настрій був безповоротно втрачений. Через якийсь час я поїхала додому на таксі. Чоловік приїхав лише за кілька годин. А зранку ми все обговорили.
І так, він зовсім не вважає себе винним. Не зайшла разом із ним у чужу квартиру — сама винна. Жартів не розумієш – ну постарайся навчитися, всім весело було. З фігурою образив — то я ж його теж у залу загнала, а себе – ні.
Набрала, бачте, кілька кілограмів. А у фіналі він сказав, що я занадто розкомандувалася . Ось я й зірвалася. Почала кричати, погрожувати розлученням. А у відповідь тільки тиша та глузування.
Потім зібралася, дізналася, що треба для розлучення, почала збирати документи. Зараз я одна. Анітрохи не шкодую, розумію, що все до цього йшло.
