Льошку з дитинства вважали щасливчиком. У школі він добре вчився, займався спортом, був цікавим співрозмовником. А ще й обличчя, і статура у нього були такі, що можна було б відправити його в актори.
Дівчата задивлялися на нього з юності. Але хлопець був націлений на те, щоб спочатку «закріпитися в житті», як казав йому батько. Тому спочатку закінчив ВНЗ і, доклавши чимало зусиль, відкрив свою справу.
Його бізнес – майстерні з ремонту авто – почав набирати обертів.
Спочатку одна майстерня, потім ще й ще. Завдяки своєму шарму, активності та працьовитості Льоша досяг хорошого заробітку, утримував штат майстрів і сам працював від світанку до світанку.
Машини були його пристрастю. Ще будучи хлопчиком, він працював з батьком у гаражі. Міг розібрати машину і зібрати її по частинах.
Але й кататися він любив. Іноді ночами вони з друзями виїжджали на безлюдне заміське шосе, влаштовуючи гонки.
У ті роки на дорогах ще не було камер спостереження.
Олексій одружився з красунею Оленою. Дівчина привабила його своєю доглянутістю та красою, була ласкавою й ніжною.
Але, як це іноді буває, біда приходить несподівано. Під час однієї з поїздок Льоша потрапив у аварію. Добре, що їхав сам. Перевищив швидкість на трасі – винен.
Машина розбита вщент, не підлягає відновленню, а сам дивом залишився живий. Однак зламав і ребра, і ноги. Осколками скла поранив око і осліп на нього…
Довелося довго лікуватися: Льоша переніс кілька операцій, залишився кульгавим – одну ногу лікарі збирали по шматочках…
Не дивно, що в цей найважчий для його життя період багато «друзів» відвернулися від нього. Бізнес пішов на спад, нікому було пильно стежити – господар з лікарні в лікарню. На лікування пішли великі гроші. Тому незабаром Льоша втратив весь свій бізнес. Залишилася тільки квартира.
Але хлопець вилікувався, хоч на це пішло два роки. Кульгав, сутулився, від колишньої краси та хоробрості не залишилося й сліду. Блідий, схудлий і постарілий, він повернувся додому. Багато чого передумав він там, у лікарнях.
Олена спочатку часто відвідувала його, плакала й допомагала, а потім ніби звикла до немічності й хвороби чоловіка, й ніби відсторонилася від нього — кохання минуло.
Тим більше, їй довелося йти працювати, тепер їй треба було заробляти на хліб, утримуючи хворого чоловіка, а такої перспективи сімейного життя вона не передбачала, не бажала… Адже виходила заміж за заможного бізнесмена!
Льошка, бачачи відстороненість і навіть роздратованість дружини, відчував себе винним у розпаді сім’ї. А в дзеркало взагалі не міг на себе дивитися. Не міг звикнути.
Тому, коли його нерви почали давати збій і почалися нові проблеми зі здоров’ям, він подав заяву на розлучення.
Олена не заперечувала. Вона спокійно залишила чоловіка і пішла до батьків, вирішивши почати нове життя.
Олексій до останньої хвилини сподівався, що дружина відмовиться розлучатися, але цього не сталося. Після розлучення він ще більше замкнувся в собі.
Але батько й мати підтримали його: вони знайшли десь у рідних краях, у селі, знайомого знахаря, який взявся допомогти Олексію одужати й прийти до тями.
Олексій поїхав у те село, ні на що не сподіваючись.
Однак поїздка пішла йому на користь. Олексій оселився з дідом на хуторі біля невеликого села. Дід Семен був худорлявим, але досить міцним і рухливим. Разом зі своєю старенькою дружиною він тримав пасіку, кіз, курей і був досить товариським та добрим.
На питання про вік ніколи не відповідав, а сміючись, махав рукою – мовляв, багато… Льоша ніби повернувся в давно забуте і рідне місце. Хлопця ніхто не бачив, жили на відлюдді, а порівняно зі старим він був красенем.
Кожен день він відчував шкірою та м’язами приплив сил і здоров’я. Дід напував його козячим молоком, пригощав медовими настоями, пилком, ще якимись зіллями з коренів.
На другий же день дід почав залучати Льошу до господарських справ. У цьому й полягала певна вдячність або «плата» за лікування та проживання.
Грошей дід категорично не брав. То сіно треба було перевернути, то ягоди зібрати, то кіз нагодувати або лазню нагріти.
Літо минало, Олексій навчався усього у діда і дедалі ясніше усвідомлював, що їхати звідси йому не хочеться. Він уже працював від світанку до світанку, прокидаючись разом із півнями.
Освоював бджільництво, вникав у всі господарські справи. Їжа в них була власна, натуральна, навіть хліб пекли в печі, а пили лише джерельну воду. Іншої на хуторі не було.
До кінця літа Льоша одужав. Дивним чином на нього вплинуло саме життя на хуторі. Такої тиші, краси та спокою він ніколи не бачив. Не помічав. Не розумів.
На подив батьків, замість повернення додому, Льоша оголосив, що хоче залишитися в селі. Мати тепер не знала, що й думати про сина. Тож чи справді він вирішив стати відлюдником, чи це знову його нервова хандра?
Але для Льоші це рішення було твердим і серйозним. З властивим йому колишнім ентузіазмом він почав усе спочатку: взяв в оренду велику ділянку землі неподалік від дідового хутора.
Потім він продав квартиру в місті і на виручені гроші побудував на ділянці пристойний козлятник на дві сотні голів, підвів комунікації, насипав дорогу, побудував кормосховище.
Сам хлопець поки що мешкав і перезимував свою першу зиму у вагончику. Але настрій у Льоші був чудовий — він знову в строю, веселий, зайнятий справою, а головне — живий і здоровий! Він закупив першу невелику партію кіз і найняв помічника.
Головним консультантом з питань козівництва був знахар — дід Семен.
Батьки були щасливі, що син почав радіти життю. Вони теж продали квартиру в місті й оселилися в сусідньому селі, купивши там невеликий затишний будиночок. Все-таки поруч із сином!
Частину грошей вони віддали синові на його бізнес. Олексій купив «Газель» і невеликий трактор. Крім того, батько віддав синові свою машину для поїздок у місто.
А кози тим часом дали перше потомство. На роботу Олексій взяв ще двох помічників – доярку та пастуха. А незабаром і ветеринара – місцеву дівчину, яка закінчила сільськогосподарський інститут.
Льоша налагодив зв’язки зі збутом молока в місто, частину кіз продав, щоб купити обладнання для ферми. Так, потроху, його бізнес почав рости.
Минув рік, другий, і продукцію ферми вже чекали постійні покупці в містах області та в столиці. Олексій побудував собі невеликий дерев’яний будинок з піччю.
Одного разу на дорозі до хутора з’явилася машина. Приїхали колишня дружина і теща. Вони дізналися, що Льоша змінив життя, став фермером, і вирішили приїхати, подивитися, ніби нічого й не сталося.
Олена вдруге не вийшла заміж, за ці роки у неї було кілька романів, які так і не дійшли до РАЦСу. Нічого серйозного. І вона вирішила перевірити: чи не охололи почуття Олексія? А що? Чоловік взявся за розум, може, варто спробувати почати все спочатку…
Так міркували вони з тещею, поки добиралися до села. Але Льоша, впізнавши машину і побачивши колишніх родичок, навіть оком не моргнув. Серце охололо.
Він не вважав Олену зрадницею, але й ніякого тепла до неї вже не відчував. Пустота. Все перегоріло.
Олену та тещу вразив холодний прийом. Їх дивувало лише одне: як за такий короткий термін на порожньому місці Льоша збудував таку ферму? І хотілося дізнатися: який же дохід приносить йому цей бізнес?
Але Олексій навіть розмовляти не став, не кажучи вже про відвертість.
– Нема часу мені тут екскурсії проводити. Раніше треба було приїжджати. А тепер, вибачте, мені час працювати, – він відвернувся і, трохи кульгаючи, покрокував геть.
– Не дуже і потрібен, селюк, – у відчаї закричала йому вслід Олена. – Я все одно в цю діру ніколи б не поїхала. – Вона розвернулася і пішла до машини.
Мати й дочка поїхали ні з чим. А Льоша пішов у підсобку, де працювала ветеринар – Ірина. Дівчина бачила через вікно, що відбувається, і зрозуміла, хто приїжджав і суть розмови.
Іра та Льоша були закохані. Як тільки дівчина прийшла на ферму, життя тут змінилося. Проста, працьовита та любляча тварин дівчина була душею невеликого колективу та правою рукою Олексія – надійною та справжньою, щирою…
Олексій увійшов до кабінету Ірини та побачив її в розпачі.
Він зрозумів почуття дівчини, підійшов до неї, обійняв і сказав:
– Іро, ти повинна знати. Я тебе ні на кого не проміняю. Давай одружимося. Хочу дітей від тебе – синів, дочок. Чуєш? Нікого більше не хочу впускати у своє життя. Наш хутір – наш дім. Наша робота і радість. І воля…
Через місяць Іра й Олексій одружилися. На весіллі молодята пили козяче молоко. Льошка був абсолютним непитущим. Усіх гостей пригощали продукцією ферми: молоком, сиром, молодим сиром із зеленню.
Звичайно був запрошений дід Семен. Він сидів праворуч від Льоші, який називав його і своїм рятівником, і вчителем, і знахарем.
Дуже щасливими були батьки Олексія. Ледь не втративши єдиного сина, вони тепер бачили його здоровим і закоханим. А що ще потрібно старим? Щастя дітей – найзаповітніше батьківське бажання. Чи не так?
