Ми звичайна сім’я із трьох осіб: я, чоловік і маленька дочка. Як і всі, іноді сваримося, миримось, відпочиваємо. Одружувалися за коханням і всього досягли самі. Нічого, загалом, екстраординарного.
Раніше чоловік мав успішний бізнес. Перепродував товари з Китаю та інших азіатських країн. Справи йшли добре, конкуренції практично не було, натомість клієнтів хоч греблю гати. Гроші ми не витрачали бездумно, а відкладали.
Згодом знайшли один гарний варіант та купили трикімнатну квартиру. У день переїзду я була щасливішою, ніж навіть у день весілля, чесне слово.
З кожним роком справи погіршувалися. Помалу почали з’являтися конкуренти. Доставка товарів і самі поїздки до Китаю виливались у великі суми, і вся вигода танула на очах. Але ми все одно не сдавалися і зуміли вкласти гроші в ремонт. Потрібно було ще оновити машину, бо стара почала розвалюватись на ходу.
На жаль, до цього часу бізнес чоловіка приносив настільки вже крихти, яких вистачало на їжу та комунальні рахунки. Та ще й пандемія почалася. Справи наші стали зовсім поганими, і чоловік вирішив попрацювати на вахті.
Ми з ним звикли бачитися нечасто, тож для мене це був не такий важкий крок. Вахта приносила більш-менш непогані гроші, а чоловік не скаржився на втому.
Повертаючись із чергової поїздки, він по телефону попередив мене про одну важливу розмову. Пізніше він пояснив саму ситуацію: річ у тому, що на роботі він познайомився з однією жінкою. Вона багато в чому йому допомогла, і йому дуже хотілося б відплатити їй тією ж монетою. Справа в тому, що у Лізи, назвемо її так, є двоє дітей і маленька собачка.
Обставини склалися таким чином, що Лізі треба буде якийсь час пожити в нашому місті. А звідки гроші в самотньої матусі? Але ми можемо допомогти їй. Здамо жінці 2 кімнати у нашій квартирі. Гроші зайвими не будуть, і за їхньою допомогою можна буде щось вигадати з новою машиною. Виходить, одним пострілом двох зайців.
Я терпіти не можу собак через їхній гавкіт і все інше. Зізнатись, чужі діти мене теж не надто цікавлять. Особливо коли вони маленькі та кричать. Вибачте, але такий характер у мене.
Своя дитина це одне, але чужа через стінку — зовсім інша ситуація. Та й з ремонтом можна буде попрощатися, а запах від собаки вб’є рештки затишку у будинку.
Але сперечатися із чоловіком я не можу. Він мій годувальник. Якби не його рішення, всього, що зараз маю, просто не було б. Він дійсно глава сім’ї. Це не означає, що я маю бути йому служницею або нянькою для дитини. Але останнє слово після ухвалення якогось важливого рішення завжди за ним.
Чоловік вирішив, що однієї кімнати мені вистачить із головою. Все одно з донькою ми спимо разом. Вона ж ще маленька. Буде менше прибирання, може, ми потоваришуємо з цією Лізою. А то жити одній, коли чоловіка не буває вдома по кілька місяців, теж складно.
А я просто не можу повірити своїм вухам. Сторонні люди у квартирі. Шум. Невідомо, як мені готувати, прати. Зрештою, як ділити рахунки за воду, світло та газ?
Та й я зовсім не сумніваюся, що самотня жінка з дітьми, напевно, вже знаходиться в пошуку якогось надійного чоловіка. Як мені реагувати на таких гостей? Коротше кажучи, погана ідея. Що робити, не знаю, змінити щось жодної можливості немає. Напевно, шукатиму роботу. Краще так, ніж із сусідами.
