Я одружена три роки дітей поки немає, чоловік не працює і не шукає навіть роботу. Ми з ним були хорошими друзями до заміжжя і стосунки були дуже хороші та довірчі.
Зараз живемо з його батьками, і гроші на одяг та мої потреби дають мої батьки всі ці роки. Він не купив мені нічого і не заробив і копійки. Я в нього спочатку і не просила, не вимагала нічого.
Ми жили в його батьків, потім переїхали в іншу країну, де живуть мої батьки через те, що він казав, що тут, де ми живемо, немає роботи. Ми поїхали, жили за рахунок моїх батьків.
Так, ми винайняли квартиру, нам допомагали батьки, розраховуючи, що мій чоловік почне працювати, але минуло кілька місяців, але він не шукав і навіть не хотів працювати.
Я йому пропонувала роботу, шукала, але він нічого не хотів. Потім він сказав, що хоче назад до своїх батьків, і що там він буде працювати, ми приїхали і вже два роки ми тут, але нічого не змінилося.
Чоловік не шукає роботу, йому не подобається робота. То зарплата маленька, то далеко, то ще щось. Я з ним спочатку спокійно говорила. Казала, що він у мене хороший, сильний, розумний і в нього обов’язково все вийде.
Говорила, що варто тільки спробувати і в нього все вийде, але нічого не допомагало: ні розмови, ні моє розуміння, ні терпіння, ані сварки. Тепер він каже, що тут знову нема роботи, і що поїдемо назад до моїх батьків.
Але перш ніж поїхати туди, він ще раз переконається, що тут немає нічого, але я кажу, що два роки він тут і невже цього мало, щоб переконатися. Він каже, що йому тут подобається жити, і тому він хоче переконатися, що нічого тут не світить.
Я хочу дітей, хочу нормальну сім’ю, його батьки вже теж втомилися від того, що він не працює і цілими днями грає в ігри та лежить на дивані. Вони теж з ним лаються і кажуть, що не можна сидіти без роботи.
Мене вони чудово розуміють у нас дуже добрі стосунки, і вони мене дуже люблять. Я йому вчора сказала, що якщо він не їде зі мною до моїх батьків, там є робота, і він точно не може відмовки знайти.
Я пропонувала йому поїхати, почати все спочатку, разом працюватимемо, я допомагатиму у всьому. Винаймемо житло, народимо дітей і все буде добре. В нас, якщо і бувають конфлікти, то лише через його безробіття.
Але я розумію чудово, що так не може продовжуватись, його батьки вже у віці, вони ледве ходять на роботу, їм дуже важко і здоров’я немає. Скоро вони зовсім не зможуть працювати, а що буде потім.
Останній крок це те, що я поставила йому умову вчора, що або я їду одна, або ми їдемо разом і працюємо і живемо нормально своїм коштом, на що він відповів: «Ти мені умови ставиш тепер, як ти смієш мені умови ставити».
Я йому кажу: «Ти поїдеш зі мною чи мені самій їхати?» — він каже: «їдь якщо вже умови ставиш». Але по-іншому я не можу, тому що він тільки тягне час.
Я втомилася чекати вже, коли він вирішить що-небудь, і тому поставила йому умови. А тепер не знаю правильно я вчинила чи ні, варто мені ще чекати чи ні, варто мені все кинути і поїхати, розлучитися з ним?
