Чотири місяці тому я пішла від чоловіка до іншого. До цього була одружена 13 років, доньці 11 років. Стосунки з чоловіком давно розладналися. Поступово я зрозуміла, що віддалилася від нього настільки, що більше немає бажання розмовляти з ним.
Я навіть не хотіла бути з ним в одному приміщенні немає бажання. Після усвідомлення цього в мене з’явився інший чоловік. Я сподівалася, що коли вирішиться питання з житлом, то вмовлю дочку переїхати до мене, але там – школа, друзі.
Та що там жити, вона навіть у гості не хоче приїхати у вихідні. Стала помічати, що вона дедалі рідше відповідає на дзвінки. Дійшло до того, що мої повідомлення в соцмережах взагалі ігнорує.
Раніше ми з нею цілувалися при зустрічі та розставанні, зараз вона просто підставляє щоку. Я, звичайно, цілую її – мені й це за щастя – але прикро до сліз. Іду після візитів часто плачу.
Чоловік при зустрічах зі мною не соромиться у висловлюваннях і каже, яка я прямо при доньці. Іноді він буває вдома, у нього вільний графік, працює в службі таксі.
Невже так просто дитина може забути матір? Здається, що дочка зовсім не потребує спілкування зі мною. Моя мама, її бабуся, каже, що якби було погано, то вона зателефонувала б і сказала.
Виходить у неї все добре, і я їй зовсім не потрібна? Переживаю за неї, не знаходжу собі місця, сумую. Бачимося раз на тиждень з моєї ініціативи. Телефоном розмовляємо мало, переважно односкладові відповіді «так, ні, не знаю, не пам’ятаю».
Як заспокоїтись? Як знайти підхід до доньки, щоб вона знову почала спілкуватися зі мною? Я вже не сподіваюся, що вона житиме зі мною, але так сподіваюся, на нормальне тепле людське спілкування матері та доньки.
