Чоловік вдумливо подивився в оченята нашої дівчинки, поміркував трохи і як на духу сказав, що чекав на сина, а не на доньку….

Коли я дізналася, що при надії, то нашому з чоловіком щастю не було меж. Він мене буквально на руках носив перший час, догоджав кожній моїй забаганці. Навіть від своєї матері захищав, хоча раніше такого не було.

Просто свекруха часто зі мною сварилася. Ми жили разом, і вона, як це буває зазвичай, любила увімкнути режим господині. То я речі не туди поклала, то обід не такий смачний приготувала.

Жити під одним дахом із родичами чоловіка я не хотіла. Але після весілля вибору особливо не було: мої рідні живуть в іншому місті, а на оренду житла виділяти гроші ми не могли. Мені залишалося просто чекати, коли щось зміниться.

Я теж працювала, але віддалено. Тому свекруха мою працю роботою не вважала. Мовляв, що я там такого важливого можу робити в комп’ютері та ще й гроші за це отримувати!

Я намагалася пояснити їй, але зовсім скоро мені набридло метати бісер перед свинями. Про дитину ми з чоловіком мріяли давно. Він хотів стати батьком і виростити сина, а мені, якщо чесно, завжди хотілося дівчинку.

Так чи інакше, на все воля Божа, загадувати я не стала. Я думала, що це якось втихомирить мою свекруху, але вона почала нападати на мене з більшою силою, ніби зовсім з котушок злетіла.

Особливо вона любила повторювати, що я маю вчитися, бо дитині нічого не дам, адже я нічого не вмію, на її думку. Кілька місяців я жила в постійній напрузі. Незабаром почалися сварки з чоловіком, бо він хотів дізнатися стать дитини.

Він вмовляв мене всіма правдами і неправдами сходити на УЗД. Підливала масло у вогонь і свекруха. Вона теж хотіла онука. Дівчатка, бачте, в їхньому роду завжди до біди. Воно й видно, судячи зі свекрухи.

З кожним новим днем ситуація загострювалася. Чоловік став на бік своєї матері і тріпав мені нерви. Дізнатися стать дитини я так і не погодилася. А потім потрапила до лікарні і вже не до цього було.

У якийсь момент чоловік почав лякати мене. Мовляв, він піде від мене, якщо я не скажу йому, хто в нас буде: хлопчик чи дівчинка. Спочатку мені було просто смішно, адже я була впевнена, що це неможливо.

Але життя готувало мені ще чимало сюрпризів. Я мала народжувати наприкінці грудня, але це сталося на тиждень раніше. Благо я вже була в лікарні, так мені було спокійніше. Чоловік приїхав не відразу.

Точніше, через кілька днів після того, як на світ з’явилася його донька. Чоловік вдумливо подивився в оченята нашої дівчинки, поміркував трохи і як на духу сказав, що чекав на сина, а не на доньку.

Я оторопіла і запитала, що це означає, але зрозумілої відповіді не отримала. Чоловік просто відмовився від нашої дитини. Ось тобі й гендерна нерівність! До того моменту я ніби змирилася з тим, що нашому шлюбу кінець.

Раніше я багато чого не помічала в поведінці чоловіка. Думала, що він такий, бо втомлюється на роботі. Але виявилося, що наша історія куди більш прозаїчна. Не в статі дитини була справа.

Просто чоловікові потрібна була відмазка, щоб піти від мене. Піти до іншої. Про це мені розповіла свекруха. Хоч вона і не любила мене, вчинок сина її дуже засмутив.

Вона вважала, що він має прожити з жінкою, яку взяв за дружину, все життя. Свекруха вигнала мого чоловіка з дому, а я поїхала з малятком до батьків. З чистою душею перегортаю цю сторінку: все так, як має бути

You cannot copy content of this page