Я сирота. Не знаю ні батьків, ні якихось інших родичів. До 18 років я росла та навчалася в сиротинці. Варіантів влаштувати своє життя в мене було небагато. Мені пощастило познайомилася з хорошим чоловіком, який зробив мені пропозицію.
Так, я вийшла заміж у 18 років. В той момент я думала, що витягнула щасливий квиток. У коханого було своє житло, тож думати про те, де жити не було потрібно.
Чоловік старший за мене на 10 років, але це зовсім не заважало нашим стосункам. В нього до мене вже було два шлюби. Мені здавалося, що наш шлюб нічого не зможе зруйнувати. Тільки після весілля все змінилося.
Через місяць коханий почав десь пропадати вечорами, довго затримувався на роботі, а іноді й удома не ночував. Коли я питала, де він був, то відповідав, що це не моя справа. За кілька місяців ситуація погіршилася.
Але чоловік став наполягати на появі дитини. Я відповідала, що поки що не готова до такого розвитку подій і хочу стати на ноги, здобути вищу освіту та знайти роботу. Тоді коханий змінився в обличчі і заявив, що моя справа біля плити стояти та дітей йому дарувати. Навіщо ж я тоді заміж виходила?
Я дуже кохала цього чоловіка, тому погодилася на появу дитини. Хотіла, щоб він відчув щастя батьківства. За рік у нас з’явилися двійнята. Поки я була при надії, то чоловік мене на руках носив. Він став ласкавим та спокійним, але ненадовго.
Я подарувала йому двох прекрасних донечок, а чоловік знову почав пропадати ночами. Я не знала, що й думати. В його телефоні я знайшла кілька переписок з різними жінками. І тут я зрозуміла, що вийшла заміж зарано і дітей з’явилися поспіхом.
Я розуміла, що більше так продовжуватися не може і вирішила подати на розлучення. Спочатку я попросила доглянути за дітьми, хотіла здобути спеціальність і потім забрати їх до себе. Адже була зовсім безпорадна.
Чоловік виставив мене за двері і сказав, що я можу забути про дітей, більше їх не побачу. Зараз я живу у гуртожитку, навчаюсь у медичному університеті. Усі, з ким я ділюся своєю історією, засуджують мене, кажуть, що я мати-зозуля.
Хіба я могла вчинити інакше? Жити з чоловіком, який мені зраджує чи забрати із собою дітей у нікуди? У мене немає родичів, нема друзів. Колишній чоловік як батько хороший. Я знаю, що діти в теплі, ситі та одягнені. Та чи правильно я вчинила?
