Чоловік зрозумів, що із його зарплатою йому не прожити, знайшов через місяць іншу роботу. Ось тільки не стає легше…

Наша із чоловіком ситуація дійшла до абсурду. На початку стосунків він був дуже ревнивий: забороняв фарбувати нігті, ходити без нього в короткій сукні, зустрічатися навіть раз на півроку з подругою, по дорозі з роботи додому я обов’язково мала розмовляти з ним по телефону.

Також мені не можна було запізнитися додому, інакше це розцінювалося як зрада. Після довгих сварок і розлучень, я вирішила, що мені важливіше бути поруч із ним. Відмовилася від суконь, фарбованих нігтів. Тим більше, що я старша на сім років і у мене не такий вже й великий вибір порівняно з ним.

Минув час, ми одружилися. В нас з’явилася дочка, взяла квартиру в іпотеку. І все – чоловіка як підмінили. Працює він чотири дні через три, вдома – комп’ютер, серіали, соцмережі, онлайн-ігри, телефон, книги… Зарплату не платять васно, затримують, натомість проплачують  тир.

Жили у боргах нескінченних. Дочка вночі прокидалася кожні півгодини. Я взагалі не висипалася і була вічно зла і змучена. Допомога по дому від чоловіка мінімальна. До моменту, як чоловік награється у стрілялки, я зла і виснажена, покладу доньку спати.

Він же відпочилий, подружній обов’язок йому о 2-й годині ночі подавай. Ага, як же. У результаті я не витримала і вийшла на роботу у нічні зміни, працювала п’ять ночей через дві, вдень на автопілоті сиділа з донькою та намагалася уривками відпочивати.

Фінансове становище стало налагоджуватися, так у вихідний, на мої прохання вести себе тихіше і дати мені відіспатися він мені казав: «Я теж працюю, обійдешся». Дах у мене їхав конкретно. Чоловік, зрозумівши, що тепер є гроші, став купувати собі дорогі іграшки.

Це призводило до того, що свою зарплату він витратив на розваги та на погашення старих боргів, а я вся вбита денною роботою по дому та з однорічною дитиною, плюс нічною роботою не могла собі дозволити яблук купити. Це називалося у нього панськими замашками.

А якщо я купувала фрукти, то він примудрявся їх за вечір з’їсти і на мої заперечення говорив, мовляв, купи завтра ще, а якщо нема на що, то нема чого і сьогодні їх було купувати. Закінчилося все тим, що я розділила бюджет: повністю утримую себе і доньку, купуємо собі вбрання, ласощі.

Чоловік зрозумів, що із його зарплатою йому не прожити, знайшов через місяць іншу роботу. Ось тільки не стає легше. Він абсолютно абстрагувався від побуту: тобі треба – ти й роби, грошей навіть на загальні потреби не допитатися.

Заявив, що я розділила бюджет, то він мені нічого він тепер не винен, бо я «кинула» його», коли він був без грошей. Він це так підносить. Зате подружній обов’язок вимагає і постійно мене цим дратує. Я вважаю, що це мене кинув чоловік напризволяще з маленькою дитиною, залишивши без допомоги.

Я не бачу варіантів, як змусити його працювати по-людськи. Він весь свій час витрачає на ігри, їсть з іграшками, уткнувшись у телефон, навіть у туалеті з іграшками, а про те, що у нього є дружина, про яку треба дбати, він згадує вночі, коли награється.

Як вийти з цього глухого кута? Він весь скривджений моїм розділом полиць у холодильнику, а я втомилася і скривджена його бездіяльністю. Не хочу так, не хочу все сама робити. Сама дитину виховую та ще й його обслуговувати?  Як до нього достукатися? Розлучатися я не хочу.

You cannot copy content of this page