Наша із чоловіком ситуація дійшла до абсурду. На початку стосунків він був дуже ревнивий: забороняв фарбувати нігті, ходити без нього в короткій сукні, зустрічатися навіть раз на півроку з подругою, по дорозі з роботи додому я обов’язково мала розмовляти з ним по телефону.
Також мені не можна було запізнитися додому, інакше це розцінювалося як зрада. Після довгих сварок і розлучень, я вирішила, що мені важливіше бути поруч із ним. Відмовилася від суконь, фарбованих нігтів. Тим більше, що я старша на сім років і у мене не такий вже й великий вибір порівняно з ним.
Минув час, ми одружилися. В нас з’явилася дочка, взяла квартиру в іпотеку. І все – чоловіка як підмінили. Працює він чотири дні через три, вдома – комп’ютер, серіали, соцмережі, онлайн-ігри, телефон, книги… Зарплату не платять васно, затримують, натомість проплачують тир.
Жили у боргах нескінченних. Дочка вночі прокидалася кожні півгодини. Я взагалі не висипалася і була вічно зла і змучена. Допомога по дому від чоловіка мінімальна. До моменту, як чоловік награється у стрілялки, я зла і виснажена, покладу доньку спати.
Він же відпочилий, подружній обов’язок йому о 2-й годині ночі подавай. Ага, як же. У результаті я не витримала і вийшла на роботу у нічні зміни, працювала п’ять ночей через дві, вдень на автопілоті сиділа з донькою та намагалася уривками відпочивати.
Фінансове становище стало налагоджуватися, так у вихідний, на мої прохання вести себе тихіше і дати мені відіспатися він мені казав: «Я теж працюю, обійдешся». Дах у мене їхав конкретно. Чоловік, зрозумівши, що тепер є гроші, став купувати собі дорогі іграшки.
Це призводило до того, що свою зарплату він витратив на розваги та на погашення старих боргів, а я вся вбита денною роботою по дому та з однорічною дитиною, плюс нічною роботою не могла собі дозволити яблук купити. Це називалося у нього панськими замашками.
А якщо я купувала фрукти, то він примудрявся їх за вечір з’їсти і на мої заперечення говорив, мовляв, купи завтра ще, а якщо нема на що, то нема чого і сьогодні їх було купувати. Закінчилося все тим, що я розділила бюджет: повністю утримую себе і доньку, купуємо собі вбрання, ласощі.
Чоловік зрозумів, що із його зарплатою йому не прожити, знайшов через місяць іншу роботу. Ось тільки не стає легше. Він абсолютно абстрагувався від побуту: тобі треба – ти й роби, грошей навіть на загальні потреби не допитатися.
Заявив, що я розділила бюджет, то він мені нічого він тепер не винен, бо я «кинула» його», коли він був без грошей. Він це так підносить. Зате подружній обов’язок вимагає і постійно мене цим дратує. Я вважаю, що це мене кинув чоловік напризволяще з маленькою дитиною, залишивши без допомоги.
Я не бачу варіантів, як змусити його працювати по-людськи. Він весь свій час витрачає на ігри, їсть з іграшками, уткнувшись у телефон, навіть у туалеті з іграшками, а про те, що у нього є дружина, про яку треба дбати, він згадує вночі, коли награється.
Як вийти з цього глухого кута? Він весь скривджений моїм розділом полиць у холодильнику, а я втомилася і скривджена його бездіяльністю. Не хочу так, не хочу все сама робити. Сама дитину виховую та ще й його обслуговувати? Як до нього достукатися? Розлучатися я не хочу.