Жили із цивільним чоловіком майже чотири роки. Перші два роки були дивовижні. І я була легка – не пилила, не контролювала. Ну а потім, мабуть, почала його діставати. Сам він теж за характером вибуховий, слова не скажи, де був, з ким був, одразу психи.
Останні півроку, напевно, зараз уже усвідомлюю це, були не найкращими. Лаялися через мою недовіру, контроль, вважала, що він десь із дівчатками катається чи ще щось. Загалом з березня пішло все не так. Я дивилася його роздруківки телефона, пробивала номери хто там, знаходила дівчат.
Одній написала. Посварилися, пішов до мами жити. Дня чотири не було, бігала до нього просила повернутися не права. Таких втеч з березня до квітня було три, по 4-5 днів не більше. Начебто помирилися, обіцяла виправитись, але відчуваю вже довіри немає, щось не те.
Через тиждень, дивлюся роздруківки, а там знову смс цілий день і дзвінки. Дзвоню вже нахабно на цей номер там дівчина, як би типу знайома. Сказала мені: «Не хвилюйтесь, нас нещодавно спільні друзі познайомили». Мені це не сподобалося, я дзвоню йому, закочую скандал по телефону.
Про те, що він бреше мені, продовжує спілкуватися з дівчатами. Він не приходить додому. Вже місяць він не зі мною. Він ніби зачепився за цей момент, бо його маму поклали до лікарні, і вдома сестра з двома дітьми залишилася.
Їй було страшно, оскільки вона сама була у незрозумілих стосунках зі своїм співмешканцем. І він сказав, що поживе поки що там, а я мала подумати. Весь цей час він так і спілкувався з цією 18-річною дівчиною. Вони каталися разом морями, містом, а його сестра була з ними.
Він привів її в дім матері, вони разом із сім’єю сестри, відпочивали, ніби спілкувалися. Він привів її до мами до лікарні, познайомив їх. Для чого? Мені за цей час казав, що все стосунків більше не буде. Маму виписали з лікарні, а він так і не повернувся, хоча обіцяв.
Заявив, що мамі погано після тривалого та важкого лікування. За цей час він ще разів три ставив крапку. Потім сам приїжджав, ночував і вранці їхав, і так міг зникнути на два-три дні. Потім скинути смс. Я й досі не розумію, хто я для нього. На моє запитання каже: “Ти незмінна, ти так нічого не зрозуміла”.
Відповіді від нього я так і не отримую лише одне роздратування у свій бік. Живемо ми з моєю мамою. І він сюди повертатись більше не хоче. Він тут почувається ніким. Говорив спочатку, винаймати квартиру, але грошей немає, і він зараз допомагає своїй мамі, робить їй ремонт.
Потім ставить ультиматум або живемо у моєї мами чи не знаю як. Там жити ми не можемо, там кішки та собаки у мене дитина з алергією. Через два місяці в нас буде квартира, але й там він не хоче жити категорично. Чому не каже. Хоча можна було б потерпіти, пожити тут, моя мама його любить.
А потім би вже зробивши ремонт, переїхали до нашої квартири. Я втомилася плакати, розриватися, думати. Розумію, що, напевно, людина охолонула до мене, немає кохання. Якби хотів, прийшов би давно. Мамі моєї каже, що все добре буде. Спілкування з тією дівчиною, гадаю, є досі.
Чомусь своїй мамі та сестрі він сказав, що давно б повернувся до мене, але не знає, як сказати тій дівчинці. Хоча на нього це не схоже, щоб він за когось переживав. Його дуже любить моя дочка, але, мабуть, він обманював, казав, що теж її любить. Я спершу відпустила все.
Він почав писати, приїжджати, казати, що все, крапка. Потім я знову почала їздити до них додому, говорити з сестрою та його мамою, щоб вони з ним поговорили, щоб він повернувся., а їм начебто добре, що він за них.
У мене немає сили вже від таких стосунків. Усі кажуть мені, відпусти його. Час покаже. Але так важко, що всі надії створити сім’ю розбилися об реальність. Що мені робити?
