Я все говорила собі, що треба виходити заміж, треба, адже я не дуже гарна, то кому я задалася, кому я потрібна. Я ніколи не розуміла, чим моя мама так розгнівала Бога, що я така я негарна. Сергія я не кохала, але обирати мені не доводилося. До мого будинку не стояла черга з перспективних чоловіків.
От тільки б з його матір’ю ужитися. Він сам казав, що вона зла раз, жадібна два, сварлива три, не акуратна і лінива чотири, руки і язик розпускає п’ять, але ж то йог матір все ж таки. Якщо чесно, батьки нас і звели. Матері якось пасли разом телят, і якось самою собою вийшла розмова про наболіле.
От мама й розповіла, що я в дівках засиділася, вже час дітей заводити, але що в домі, що на роботі рівних немає. Ну обличчям не вийшла, та все ж таки добра, сердечна, уважна, прекрасно співаю. Я й встигала хворого батька доглядати, а що робити, як в матері сил немає.
А от нареченого мені підібрали – він чоловік з інвалідністю і прекрасно розуміє, що в нього, як і в мене вибору немає. Весілля, як весілля, гостей багато було, всі веселилися танці були. Гості довго вмовляли наречену заспівати, але я відмовлялася.
В якийсь момент Сергій обійняв мене однією рукою і сказав : “Заспівай, моя дружино, тільки веселіше, заспівай, моя рідна”, – і поцілував міцно, міцно. Встала я, змахнула рукою і так затягнула, що тиша гробова настала, не те що говорити, дихати всі перестали.
Ніхто не наважувався слова сказати, я сіла, і Сергій знову мене поцілував. Звичайно, дико було свекрусі після весілля звикати до мене, важко, і за язиком треба стежити, і за собою. З чоловіком домовилися, що як кохання між нами немає, то будемо просто поважати один одного.
Тобто допомагати один одному, не приховувати один від одного, якщо що не так, не злитися, а пояснювати, підказувати, бо вдома не повинно бути зла, пліток. Також я запропонувала, що бюджет буде на моїх плечах.
А Сергій відповів: “Ти то може мене і покохаєш, тільки я тебе з весілля полюбив сильно, і ти мені таку силу зараз надала, таку надію на щасливе життя. Як ти правильно все сказала, так відкрито, Зикіна ти моя, лебідко.”
Свекруха злилася на мене, бачите, і штори виявилися не ті, і меблі не ті, і рушники темні прибрала, повісила білі, і каструлі не ті, і все не те, все повикидала, все змінила. Сергій вранці встане, а сорочка випрасована, шкарпетки чисті, взуття начищене.
Свекруха почорніла, куди тільки мова поділася? Куди тільки сміливість пішла? Це ж треба краси нуль, а швидко підім’яла під себе Сергія. А ми швидко знайшли спільні інтереси, спільні плани, спільні мрії, і він забув, що рука одна, я якось навіть погарнішала. Свекруха все свої шпильки відпускала
Інший раз Сергій спитає, щось у матері, а вона зі злом промовить: “А що твоя дружина не знає хіба? Вона ж тут господиня, а я пень, так, ніхто.” А якщо Сергій похвалить смачний обід і скаже, що це точно Марія готувала, то мама ложку кине і піде з-за столу.
Коли ми чекали вже появу нашого малюка, а я не могла навіть взутися, то чоловік допомагав. В якийсь з днів Сергій заявив, що хоче взяти відпустку, щоб бути якомога більше часу поряд, а свекруха прошипіла: «Може ти й народиш за неї? “.
Це була остання крапля терпіння, це було так боляче чути Сергію, а ще болючіше від того, що чула все це я. Та я не заплакала, а встала, голову закинула і заспівала, наче співала востаннє. Сергій сказав матері, що після появи малюка, ноги нашої не буде в її будинку.
От їй все було не так, то хай живе одна, буде господинею, а ми будемо родиною. Бог подарував нам двійню. Ми з ними так намучилися, але дякувати Богу, все налагодилося. Сергій на сьомому небі був від щастя. Ми переїхали з села у містечко, де змогли купити житло. От і живемо щасливою родиною
