Мене звати Христина, мені 35 років, у мене є чоловік і двоє дітей. Робота не пильна, заробляємо достатньо, щоб забезпечити свою сім’ю на місяць вперед.
Мої батьки живуть недалеко від нас, а до рідної сестри доведеться їхати на автобусі. Сестру звуть Іра. Хоч вона і народилася на 4 роки раніше мене, старшою сестрою відчуваю себе чомусь я.
У нас з нею не дуже дружні відносини. У неї теж є чоловік і дочка. Але останні пару років Іра стала поводитися дивно. Кожен раз, коли вона з кимось зустрічається, починає скаржитися на життя.
Мовляв, у неї все просто жахливо. На роботі платять мало, дитина постійно хворіє, в колективі взагалі не помічають. Батьки переймаються її скаргами і жаліють відповідно.
Я не розумію такої поведінки. Так, у мене теж бувають проблеми, але я намагаюся не турбувати ними батьків. Не хочу, щоб вони зайвий раз переживали.
А з приводу Іри у мене не найкращі враження. Колись вона зайшла в гості, поки я поралася на кухні. Тільки вона присіла за стіл, як почався потік скарг. То не так, це не так. Все погано, і вона найнещасніша. У підсумку вона пішла в прекрасному настрої, а я ходила весь день чорніше хмари. Від такого негативу важко сховатися.
І ось настав день народження мами. Прийшли ми з чоловіком і дітьми, Іра зі своєю сім’єю. У подарунок я приготувала набір хороших рушників. Звичайно, не найкрасивіший подарунок мамі, але зате точно стане в нагоді.
Посиділи ми добре. Але коли вже збиралися назад, я побачила те, чого зовсім не очікувала. Мама бере подаровані мною рушники і кладе в сумку Іри. А та тільки киває вдячно.
У мене просто не було слів. Я дочекалася, поки Іра, піде і підійшла до матері:
– А чому ти їй віддала мій подарунок?
– Іринці потрібніше, дитинко. Їй он зараз як нелегко. Потрібно допомагати своїм дітям.
У мене знову не було слів. Ірі завжди потрібна допомога. А те, що я сама потребую грошей і віддала залишки зарплати за ці рушники, це нікого не хвилює. Звичайно, я про це нікому не розповідала, але ж в цьому-то і суть.
Діти не повинні напружувати своїх батьків! І тим більше не повинні постійно тиснути на жалість. Ірі майже 40, це хто кому повинен допомагати?
Та й мама теж хороша. Виходить, їй добробут однієї дочки важливіше другої. Тому що вона взяла у мене і віддала іншій.
І скільки разів вона могла виконати те ж саме за моєю спиною? Хіба це справедливо? І хіба це красиво віддавати подарунок людини на його ж очах?
Чи права Христина в своїх судженнях з приводу поведінки сестри і матері? Чи ввічливо передаровуватимемо подарунки? І чому деякі люди присвячують життя скаргами?
