Дарина вийшла з кабінету лікаря з важким серцем. У неї не буде дітей. Шансів народити самостійно практично немає. Так сказав лікар. Тепер треба якось сказати про це чоловікові, який дуже хотів дитину, так само як і вона.
— Вадиме, я була в лікарні. У мене проблеми зі здоров’ям, народити не зможу…
— Що з тобою не так?! Знаєш, Дарино, я дуже хочу сина, спадкоємця. Може, до інших лікарів ще сходи?
Дарина відвідала кілька клінік, і скрізь поставили один діагноз. Вадим був дуже засмучений.
— Зрозумій, роки йдуть. Поки я ще в розквіті сил, мені треба встигнути стати батьком. Вибач, але нам доведеться розлучитися. Знайди собі чоловіка з дитиною, або того, хто не любить дітей…
Дарині було дуже гірко й прикро це слухати, адже вони були щасливі разом. Ну, значить, така у неї доля, що поробиш…
У душі була порожнеча. Не хотілося ні з ким розмовляти. Дарина вийшла на вулицю і безцільно блукала. Раптом пролунав гарний дзвін. Щось ворухнулося в її душі. Ноги самі понесли її до храму.
— Бабусю, підкажіть, будь ласка, кому треба молитися, щоб Бог дав діток?
— Ось, люба, Пресвятій Богородиці та її матері – Святій Праведній Анні, візьми свічки і проси щиро, своїми словами.
Богородиця допомогла моїй невістці, вона народила донечку.
Дарина поставила свічки і зі сльозами на очах шепотіла своє прохання перед іконою.
Вийшовши з церкви, Дарина відчула полегшення. Треба жити далі.
Розлучення з Вадимом пройшло мирно.
Свекруха важко зітхнула і побажала Дарині знайти своє щастя. Дарина не тримала зла на Вадима та його родину.
Вечорами вона любила прогулюватися набережною. З сумом у душі вона спостерігала за щасливими сім’ями. Ось іде жінка при надії, з чоловіком, поруч з нею малятко з важливим виглядом котить іграшкову коляску.
Батьки з розчуленням дивляться на доньку і посміхаються. Дарина теж з дитинства любила дітей і мріяла, як буде їх няньчити і любити. Але доля розпорядилася інакше.
Дарина побачила літню жінку на лавці. Вона була одягнена в незрозумілі лахміття, виглядала недоглянутою. Жінка трималася за серце. Дарина швидко підійшла до неї.
— Вам погано? Чим я можу допомогти?
— Та серце щось прихватило… Мені б водички, таблетки випити…
— Ось, будь ласка, у мене з собою є вода. Давайте я викличу швидку?
— Не треба швидку. Дякую, дівчинко. Зазвичай всі обходять стороною таких, як я.
Жінка випила води і взяла Дарину за руку. Дарині стало її шкода.
— Може, ви хочете поїсти? Давайте я куплю вам продуктів або зараз щось з’їсте?
— Не треба, дякую. Я хочу щось сказати. На тебе чекає щасливе життя, Дарино.
— Ох, яке вже тут щастя… У мене ніколи не буде дітей, чоловік покинув…
— І чоловік, і діти, все буде. Ти тільки не сумуй і залишайся такою ж доброю та чуйною! У мене чоловік пішов з життя молодим, а я продовжувала жити й молитися за нього, і не тільки…
Дарина понишпорила в сумці, хотіла дати жінці грошей. Коли вона обернулася, її вже не було.
«Хм, куди вона могла так швидко зникнути? І вона назвала мене по імені, хоча я не представлялася… Якась дивна ситуація» .
На роботі у Дарини відбувалися зміни. Нове керівництво, всі з тривогою чекали, що зміниться. Начальник виявився симпатичним чоловіком. Він відразу звернув увагу на Дарину, хвалив її, давав доручення.
Якось, гуляючи у вихідний день, Дарина зустріла начальника в парку з дівчинкою років п’яти. Вони розговорилися. Володимир був розлучений, сам виховував доньку Марійку. Вони продовжили прогулянку разом. У них стало традицією щовихідних зустрічатися в парку.
Дарина подружилася з Марією, якій бракувало жіночої уваги. Поступово їхні стосунки переросли в романтичні.
Дарина і Володимир одружилися. Дарина відразу зізналася йому, що не зможе мати дітей, він сприйняв це спокійно.
— Дарино, ти будеш мамою для Марійки, і все буде добре!
Дарина пішла з роботи, займалася домом і дочкою. Вона була щаслива, їм було добре разом.
— Володю… Мені вже кілька днів погано. Напевно, щось не те з’їла. Піду в лікарню про всяк випадок…
«Про всяк випадок» виявився… вагіт.істю. Дарина не вірила своєму щастю. Вирішила переконатися, адже лікар міг помилитися. Купила тест. Позитивний. Як же так, адже стільки лікарів переконували, що це неможливо…
Через вісім місяців народилися близнюки Михасик і Сашко. Володимир з гордістю забирав дружину з пологового будинку. Марійка теж чекала маму з братиками, тримаючи в руках машинку і м’ячик, подарунки для малюків.
— Маріє, вони ж ще маленькі, не вміють гратися, навіщо ти принесла іграшки?
— Я їм покажу, щоб швидше росли, щоб захотілося гратися…
Дарина засміялася, погладивши дівчинку по голівці. Яке ж це щастя — мати дітей!
Через кілька місяців малюків охрестили в церкві. Дарина відійшла, щоб поставити свічки Пресвятій Богородиці . Зупинилася біля ікони , і їй здалося, що обличчя святої знайоме. Не може бути… Це була та жінка на лавці, якій стало зле, і Дарина хотіла їй допомогти.
Відразу згадала її слова про чоловіка та дітей, яким Дарина тоді не повірила. Адже все збулося. Ось як тут не повіриш у диво…
Дарина поставила свічку і подумки щиро подякувала .Тепер вона завжди буде дякувати їй за своє таке довгоочікуване щастя!
Виходячи з церкви, Дарина зіткнулася з колишнім чоловіком Вадимом, який теж прийшов хрестити сина. Він дуже здивувався, побачивши Дарину з дитиною на руках, а поруч із нею чоловіка, ще з однією дитиною.
— Дарино, привіт. Давно не бачилися. Як ти? Ти, мабуть, хрещена у цих діточок?
— Та ні, Вадиме, я мама двох синочків, а це їхній батько.
— Але як це… Ти ж казала, що не можеш… Як це можливо?
— Диво, справжнє диво… Інакше й не назвеш…
Вадим дивився вслід колишній дружині з подивом. Ось так буває в житті…
