Дід Сергій прийшов додому до сина і застав невістку не в настрої. Перша думка була сварити Михайла, але швидко одумався: “Що я постійно його винним роблю, не розібравшись, одразу його звинувачую, його дружина гонориста, якщо що не по ній, то надує губи і мовчить, а ти думай, яка вожжа їй під хвіст потрапила”.
Сергій завжди казав синові: “Дружина, як дитина, любить вередувати, ти не чекай, коли вона кричати почне: або відразу йди, або вловлюй вчасно, що вона хоче”. Михайло завжди сміявся з цих порад і запитував: “А чому ти маму не балував, вона завжди сама вгадувала твій настрій і догоджала”
“Тому тобі, синку, і кажу, бо сам радий би своїй Ніночці догодити, та нема кому догоджати, нема кого обійняти, заспокоїти. А ти лови момент, коли є кому підкорятися, є перед ким голову схилити. Але знай, голову нахиляй, але на шию застрибувати не дозволяй, швидко на загривку мозоль з’явиться.»
Але сьогодні не поспішав вчити сина та заспокоювати невістку, вирішив з боку подивитися, хто винен. Виявилося, винен був онук. Він вирішив одружитися, а наречена старша його на три роки і доньку має чотирирічну, а онук вчепився, не відірвати,
Ольга лаяла сина і не хотіла бачити як свою невістку якусь Дашу невідомо звідки, якщо поряд живе гарна розумниця Тася, яка повернулася до села і влаштувалась працювати викладачем у школі. От вони й вирішили поводитися так, щоб міська одразу зрозуміла, що їй не раді.
Швидко в думці побудувала план Ольга і приступила до його здійснення. Вона не почала готувати святковий стіл. Для Тасі вона дістала б заморської ікри, але для міської і звичайний стіл зійде. Приїхали гості ближче до вечора. Втомлені, але веселі.
Паша весь світився від щастя, що нарешті приїхав додому. Він дуже скучив за рідними, друзями. Даша встала у дверях, соромилася проходити без запрошення, а Ольга не поспішала обійняти сина. З ніг до голови оглянула непрошену гостю, її дівчинку, а вже потім поцілувала Павла в щоку.
Даша з першої хвилини все зрозуміла, серце пішло в п’яти. Як неприкаяна, не знала, куди себе подіти і як поводитись. Паша теж помітив материнський сарказм і, обійнявши Дашу та Танечку, повів у свою кімнату. Не встигли речі розкласти, як прийшли родичі, які були гостиннішими і добрішими.
Сергій відразу наказав дружині: “Давай на стіл накривай, гості довгоочікувані з дороги, голодні, та й ми після лазні”. “Ну чи не свиня мій чоловік-зрадник? Які ж довгоочікувані?” – у серцях подумала Ольга. Але робити нічого, накрила стіл, дивлячись на який, Паша дуже здивувався.
Даша нічого не їла, їй було дуже прикро за такий прийом, а ще образливіше, що її як майбутню дружину не представив Павло. Знайомство пройшло спонтанно, незграбно, не такого прийому чекала вона. Сергій хотів сказати тост, але його взяла в облогу Ольга і взяла ініціативу в свої руки.
Потім був ще тост, ще й ще всі пили за прекрасного Павла. Донька почала засипати за столом. Даша тихо запитала Ольгу Іванівну: “А можна вкласти Танечку в ліжко? Бачите, вона засинає”. Хазяйка мовчки встала з-за столу і кивком голови веліла їм іти за нею.
У маленькій кімнаті стояло невелике ліжко та тумбочка. “Ось тут і спатимете. Білизна чиста”. Сказала і одразу вийшла. Даша, уклавши дочку, гірко заплакала. Була б можливість, вона б поїхала. Ольга, повернувшись до столу, сказала, що Даша не повернеться, бо втомилася.
Павло, прийшовши до своєї кімнати, Дашу не знайшов, а коли побачив, як вона спить на самому краєчку ліжка з донькою, вирішив її розбудити. Даша не спала всю ніч. Вона згадувала, як її зустрічала перша свекруха, як вони проговорили всю ніч, а ранком, проводжаючи їх у місто, свекруха плакала.
Згадала свого першого чоловіка, котрого дуже любила. Даша порівнювала та робила висновки. Рано-вранці небажана гостя підійшла до господині і запропонувала свою допомогу. Ольга від свого плану не відступила, дала зрозуміти Даші, що не бажає бачити її поруч із сином.
Даша дивилася на жінку і думала: “Ну де та найкраща, найдобріша мама у світі? Де гостинність, відкритість? Адже зовсім не важко здогадатися, що мене вони не приймають і навіть не намагаються бути ввічливими, більш людяними. Невже вони думають, що я дозволю принижувати себе?”
Павло наче не помічав настрою нареченої. Всю увагу приділяв батькам, які згадували його дитячі витівки, приписували до його характеру всякі переваги, багато сміялися і відразу могли розплакатися. Було видно, що вони його дуже любили і готові за нього вирішувати всі питання.
Якось за вечерею після чергової байки, мама стала сумною, ніби спіймала іншу хвилю спогадів і, дивлячись на Дашу, сказала: “Так, синочку, закінчилося твоє веселе життя, минули ті часи, зараз спину будеш гнути, щоб прогодувати. …” У повітрі повисла фраза “чужу дитину”.
Даша подивилася на Павла, який продовжував усміхатися, вдаючи, що нічого не чує, але, швидше за все, не хотів чути. Мама своїм недомовленістю сказала все. Даша хотіла на ранок поїхати, але Тані стало зле, і тому від’їзд відклала.
Павло допомагав батькові у будівництві літньої кухні, не забував відвідувати дідуся, увечері зустрічався з друзями, навіть встиг кілька разів збігати на рибалку на зорі. Працюючи, він відпочивав від міської метушні, він був щасливий, його все влаштовувало.
Таня днями гралася з кошенятами, бо більше ніхто, крім мами, на неї не звертав уваги. Всі займалися своїми справами, а за столом усю увагу приділяли синочку. Він переконував Дашу, що вона не так зрозуміла маму, що всім вона сподобалася, вважають своєю, тому не підбирають слова.
Але Даші було незрозуміло, чому він не обсмикнув маму, не висловив при ній, наскільки сильно любить їх і щасливий із ними. Він приймав мамині натяки з похилою головою, наче чекав співчуття до своєї долі. І це дуже ображало Дашу.
“Можливо, це була просто ревнощі до батьків, а може, бажання почути потрібні слова від Павла, а він мовчить, а може мені щось підказує серце”, – в сум’ятті думала Даша. Вкотре вранці Дашу зустріла незадоволена Ольга. І почала голосити, як це ж її син поїде. Охала, ахала Ольга Іванівна.
Даша слухала, а потім сама не знаючи чому переключилася зовсім на іншу тему: ,, А давайте я приготую картоплю по-французьки. Мене моя мама навчила, тобто свекруха». Так, вона й розповіла майбутній свекрусі про свого першого чоловіка та його сім’ю.
Що вони її дуже любили, але сталося горе і їй треба було якось жити без коханого, але дивлячись на донечку знайшла в собі сили змиритися зі своєю втратою. Вітчим її чоловіка заспокоював, що дитина не завада, що вона ще молода, та й дитині батько потрібен. У її свекрухи зі свекром бізнес.
Тані вони купили квартиру, а вже скільки вони допомагають, один Бог знає. Та й сама вона йде на підвищення з окладом, що перевищує оклад її нового чоловіка в три рази. «Я рада, що ви мене не прийняли, дякую вам, ви мені розплющили очі на майбутнього чоловіка, тепер уже не чоловіка», – додала вона.
Даша з сарказмом дивилася на свекруху. Виїжджала гостя не попрощавшись з Павлом, вона завжди думала, що зможе його покохати, адже він так добивався її, донька до нього присохла, але їдучи одна, зрозуміла, що не прийшов той час, коли треба боротися за кохання.
