— А ти завтра о котрій плануєш прокинутися?
Ілона відклала робочий планшет на край дивана. Підготовка квартального балансу в транспортній компанії так виснажувала, що до п’ятниці цифри просто танцювали перед очима.
— Як завжди у вихідний.
Вона потягнулася, розминаючи затерплі плечі.
— Десь о дев’ятій. А що?
Гліб сидів на заскленому балконі й перебирав нові рибальські снасті. У вицвілій синій сорочці в смужку та домашніх штанях він виглядав як максимально розслаблена людина, чий робочий тиждень на дистанційній роботі складався здебільшого з перекладання паперів.
— Та тато дзвонив.
Він навіть не відірвав погляду від яскравих поплавків.
— Просив на дачі навести порядок. Там після зими повно пилу, вікна треба помити, підлоги вимити. Я йому пообіцяв, що ти завтра зранку приїдеш і все зробиш.
Ілона повільно моргнула. Анжела, колега з бухгалтерії, завжди казала, що з такими заявами чоловіків треба розбиратися одразу. Але Ілона, проживши в шлюбі п’ятнадцять років, звикла спочатку з’ясувати масштаб лиха.
— Чудово. А нічого, що завтра субота?
Вона сперлася на спинку дивана.
— У мене квитки в театр з Лідою. Я тобі місяць тому казала.
— Та який там театр, Ілоно!
Гліб відклав снасті й подивився на дружину так, ніби вона сказала відверту дурницю.
— Батько просить. Тобі що, важко? Помахаєш ганчіркою до обіду — і вільна. Що тут складного.
— З якої радості я маю у свій єдиний вихідний махати ганчіркою в чужому домі? Твій батько — ти й їдь.
— Я б поїхав, але в мене спина, ти ж знаєш.
Він ефектно потер поперек.
— Я фізично не витримаю. Та й це не чоловіча справа — повзати по кутках з ганчіркою. Там потрібні жіночі руки. Господарський підхід.
Ілона встала й підійшла до балконних дверей.
— Давай порахуємо, Гліб. Я працюю рівно стільки ж, скільки й ти. Втомлююся не менше. Мої вихідні — це мій особистий час. І витрачати його на безкоштовне обслуговування твого тата я не збираюся.
— Ой, тільки не починай робити проблему з нічого.
Він незадоволено скривився.
— Ти ж жінка. Сім’я важливіша за всі ці вистави. Батько в літах, йому важко. Поїдеш, допоможеш. Ми ж не чужі люди. А на свої забаганки будь ласкава витрачати час іншим разом. Я вже пообіцяв батькові, не ганьби мене.
Він знову занурив голову в свої поплавки, всім виглядом даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Гліб завжди так робив. Видавав своє рішення за єдино правильне, тиснув на почуття обов’язку, а будь-які заперечення сприймав як особисту образу.
Ілона нічого не відповіла. Сперечатися з чоловіком, який переконаний, що дружина «у базовій комплектації» має виконувати обов’язки домробітниці для всіх його родичів, було марно. Вона розвернулася й пішла у ванну.
Гліб сприйняв це як згоду.
У суботу вранці Ілона прокинулася рано. Чоловік ще спав. Вона одягла строгу лляну сорочку, яку спеціально берегла для виходу в світ, і сіла за обідній стіл із телефоном.
Зайшла в інтернет на сайт клінінгу. Вибрала розділ «Прибирання». Генеральне прибирання заміського будинку. Миття вікон з обох боків. Чистка килимів. Вивіз дрібного сміття. Бригада з трьох осіб зі своїм обладнанням та хімічними засобами.
Вона вибрала найвищий тариф. Кінцева сума на екрані була досить значною. Ілона хмикнула. Це коштувало чимало, але нерви й самоповага обходяться дорожче.
Натиснула кнопку оформлення о пів на одинадцяту. Вказала адресу дачі Германа Давидовича. Оплата пройшла миттєво.
Потім вона викликала таксі й поїхала до центру. Театр скасовувати вона не збиралася.
Вони зустрілися з Лідою у фойє. Подруга, як завжди ідеальна, з бездоганною зачіскою та яскравою помадою, одразу помітила бойовий настрій Ілони.
— Подруго, ти сьогодні виглядаєш так, ніби щойно виграла суд.
Ліда забрала в неї талончик із гардеробу.
— Гліб все-таки намагався загнати тебе на дачу?
— Намагався.
Ілона взяла запропонований келих ігристого з буфету.
— Сказав, що там потрібні жіночі руки, а театр почекає. Наполягав, що сім’я важливіша.
— І що ти зробила? Відправила його геть?
— Краще. Я делегувала повноваження.
Вона зробила невеликий ковток.
— Викликала бригаду професіоналів. Герман Давидович отримає ідеально чистий будинок.
— Ого. Краса. А Гліб знає?
— Гліб поки спить. Дізнається, коли прокинеться.
Перший акт пройшов чудово. Гра акторів змусила Ілону забути про домашні проблеми. Але щойно у залі запалилося світло й оголосили антракт, телефон у її сумочці завібрував.
На дисплеї спалахнуло ім’я чоловіка.
Ілона не поспішаючи вийшла в фойє, де було тихіше, і відповіла на дзвінок.
— Ти де?!
Голос Гліба зривався.
— У театрі, Гліб. Антракт. А ти чому кричиш?
— Який, до біса, театр! Мені щойно прийшло повідомлення з банку! Списали купу грошей! За якесь прибирання! Що відбувається?!
Ілона подивилася на своє відображення у дзеркалі фойє.
— Виконується твоє прохання. Я організувала прибирання на дачі у Германа Давидовича.
— Ти з глузду з’їхала?!
Він кричав так, що довелося трохи відсунути динамік від вуха.
— Я сказав тобі поїхати й прибрати! Самій! А не витрачати мої гроші на прибиральників! Батько дзвонив у шоці, каже, там якісь незнайомі люди з професійними пилососами по всьому будинку ходять!
— Ти ж сказав, що там потрібні жіночі руки, Гліб.
Ілона говорила чітко, як звикла спілкуватися з проблемними підрядниками на роботі.
— У бригаді дві жінки. І один чоловік для важкої роботи. Все, як ти замовляв. Господарський підхід. А я після робочого тижня безкоштовно ґарувати не наймалася.
— Це мої гроші! Як ти посміла розпоряджатися моєю карткою!
— Ти сам прив’язав її для господарських потреб. Прибирання дачі твого батька — це суто господарська потреба. Насолоджуйся результатом.
Вона відключила дзвінок. Повернулася до Ліди, яка запитально підняла ідеальну брову.
— Все гаразд?
— Більш ніж. Ходімо, скоро почнеться другий акт.
Вдома ввечері на неї чекало справжнє видовище. Гліб зустрів її у передпокої, одразу ж перейшовши в наступ.
— Ти хоч розумієш, що ти накоїла?
Він перегородив прохід.
— Ти витратила на це прибирання стільки, скільки я витрачаю на бензин за місяць!
Ілона зняла туфлі, відсунула чоловіка вбік і пройшла до кімнати. Поклала сумочку на крісло.
— Я вирішила проблему твого батька. Дім чистий? Чистий. Герман Давидович задоволений?
— Батько, звичайно, задоволений! — Огризнувся Гліб, йдучи за нею.
— Там йому все вилизали так, як ти б у житті й не відмила. Але платив за це я!
— Давай порахуємо.
Вона повернулася до чоловіка.
— Місяць тому ти купив собі спінінг і нове рибальське спорядження. Витратив суму, порівнянну з цим прибиранням. Я тобі ні слова не сказала, бо це твоє хобі.
А сьогодні ти спробував відібрати мій вихідний, щоб я безкоштовно мила чужі вікна.
— Це інше!
Спробував перебити Гліб.
— Це для батька!
— Ось саме. Для твого батька. І якщо ти так сильно хотів йому допомогти, але не міг через свою хвору спину, ти мав сам найняти людей і оплатити їхню працю. А не намагатися виїхати за рахунок мого вільного часу.
Гліб набрав повітря в груди, щоб висловити нову порцію звинувачень, але Ілона не дала йому слова.
— Мій час коштує дорого. Я заробляю стільки ж, скільки й ти. І якщо ти вважаєш нормальним марнувати мої вихідні, то будь готовий, що я компенсую це грошима. Твоїми.
Якщо ти вже позиціонуєш себе як годувальника. Наступного разу, перш ніж роздавати обіцянки своїм родичам, поцікався моїми планами. Або готуй готівку.
Вона залишила його стояти посеред кімнати й пішла переодягатися.
Через два тижні ситуація в домі помітно змінилася. Гліб спілкувався з Ілоною стримано, намагався не провокувати конфлікти й більше жодного разу не заїкався про допомогу своїй родині.
А Герман Давидович залишився в повному захваті. У суботу Ілона сама чула, як чоловік розмовляв з ним по гучномовцю.
— Так, тату. Радий, що сподобалося, — пробурмотів Гліб.
— Гліб, ти у мене просто золото! — промовляв свекор із динаміка. — Сусіди по ділянці заздрять. Не пошкодував грошей, найняв професіоналів! Ось це я розумію, по-господарськи!
Ілона стояла в коридорі, поправляючи комір плаща, і лише посміхалася. Безкоштовну працю дружини ніхто ніколи не помічає. Зате оплачений рахунок творить справжні дива.
