— Цю баранячу ногу треба відразу загорнути в кілька шарів фольги.
— А на нижню полицю вона поміститься, мамо?
— Поміститься.
Алла Борисівна діловито відірвала блискучий аркуш.
— Завтра Арсеній відпочине, ми всією сім’єю сядемо за стіл. Запечемо її з розмарином. По-людськи поїмо.
Вона акуратно обернула край м’яса.
— А для її подружок з ринку салату з крабових паличок за глаза вистачить. Нема чого такі делікатеси на сторонніх витрачати.
Єва зняла зимові чоботи. Акуратно поставила їх на гумовий килимок. Зняла куртку, повісила на гачок і пройшла коридором у бік кухні.
За кухонним островом кипіла робота. Алла Борисівна, з макіяжем і свіжим бордовим лаком на нігтях, сортувала вміст холодильника.
Її дочка Вероніка тримала щільний паперовий пакет із логотипом дорогого бутика. Єва чудово знала цей пакет. Ніка носила його з собою вже пів року. Створювала видимість успішного життя. Хоча всередині зазвичай лежали запасні дитячі колготки.
Зараз у цей пакет стрімко перекочували шматки фермерського сиру. Слідом пішли баночки з червоною ікрою. Потім — сушена ковбаса.
А величезна бараняча нога, яку Єва спеціально замовляла у знайомого м’ясника, вже наполовину сховалася під фольгою.
— Добрий вечір, — рівно промовила Єва.
Вона зупинилася біля барної стійки.
— Бачу, процес накривання святкового столу йде повним ходом.
Вероніка здригнулася. Випустила шматок сиру назад на стільницю.
Алла Борисівна навіть не здригнулася. Вона незворушно відірвала ще шматок фольги. Ретельно запакувала м’ясо. І лише потім повернулася до невістки.
— Ой, Євочка, ти вже прийшла? — солодко посміхнулася свекруха.
Вона окинула поглядом домашню кофту Єви.
— А ми тут вирішили тобі допомогти. Ти ж з роботи втомлена. Цілий день свої віники крутила. Ось ми з Нікусею й взяли на себе організацію.
— Організацію чого? — Єва кивнула на пакет.
— Ну навіщо ти грубиш, — стиснула нафарбовані губи Алла Борисівна.
Вона схрестила руки перед собою.
— Ми просто розподіляємо запаси. Хто до вас сьогодні прийде? Твої дівчата з квіткового?
Свекруха зневажливо махнула рукою.
— Їм взагалі байдуже, чим закушувати. Вони прості люди. А це м’ясо — відбірне.
— І що з того?
— Ми завтра з Арсенієм та Нікою посидимо по-родинному. Йому потрібно нормально харчуватися. Чоловік працює.
Єва провела рукою по волоссю. Передноворічний тиждень виснажив усі нерви. Вона стояла на ногах по чотирнадцять годин. Складала ялинкові композиції. Хотіла заробити нормальні гроші й влаштувати свято.
— Алла Борисівна, — повільно промовила Єва.
Вона намагалася не підвищувати голос.
— Цю баранячу ногу купила я. На свої гроші. І червону ікру теж.
Єва перевела погляд на зовицю.
— І ці сири, які Вероніка зараз так старанно ховає у свою коробку. Це все куплено на мою зарплату.
— Взагалі-то, — озвалася Вероніка.
Вона гордо підняла підборіддя.
— У нашій родині не прийнято рахувати, хто скільки грошей витратив. У мене, до речі, двоє дітей. Їм потрібні якісні продукти.
Ніка щільніше закрутила краї пакета.
— А ти жадібна. Своїй рідній племінниці шматок сиру пожаліла.
— Твої діти цей сир із пліснявою в рот не візьмуть, — відрізала їй Єва.
Вона підійшла ближче до столу.
— Вони вчора макарони з кетчупом вимагали. Давай, Ніка, викладай назад.
У цей момент із кімнати вийшов Арсеній. Він виглядав відпочилим. У свіжій сорочці. На лівому зап’ясті виблискував новий «розумний» годинник останньої моделі.
— Що за галас? — Арсеній спробував перевести все в жарт.
Але він помітив напружені обличчя матері та дружини. Незадоволено скривився.
— Єво, ну ось і почалося. Ти тільки-но переступила поріг, а вже всім псуєш настрій. Адже сьогодні свято.
— Свято, — погодилася Єва.
Вона подивилася чоловікові прямо в очі.
— Арсенію, скажи мені, будь ласка. Ти в курсі, що твоя мама зараз пакує мої продукти? Щоб забрати їх до себе додому на завтрашнє застілля?
Арсеній відвів погляд. Він чудово вмів вдавати, що нічого не розуміє.
— Ну а що в цьому такого? — примирливо почав чоловік.
Він почухав шию.
— Єво, будь розумнішою. Мама говорить по суті. Навіщо твоїм колегам такі делікатеси? Їм вистачить салатів.
— Вистачить?
— А завтра ми нормально посидимо. Мама старалася. Вибирала…
— Мама вибирала? — перепитала Єва.
Вона відчула, як пересихає в роті.
— Мама вибирала з мого холодильника те, за що я віддала свою зарплату.
Єва сперлася руками на стільницю.
— Арсенію, давай начистоту. Ти на цей новорічний стіл не дав ні гривні.
— Я вкладаюся в бюджет! — миттєво обурився Арсеній.
Він нервово поправив ремінець нового годинника.
— Так? — Єва виразно подивилася на його зап’ястя.
Вона вказала пальцем на блискучий циферблат.
— Твої вкладення зараз показують пульс. І кількість кроків.
Арсеній спробував сховати руку за спину.
— Ти витратив свою премію на іграшку. Заявив, що до зарплати грошей немає. Іпотеку цього місяця закрила я.
— Ти знову починаєш рахувати? — обурився чоловік.
— Продукти купила я, — продовжила Єва, не даючи йому перебити.
Вона випрямилася.
— І тепер твоя родина вирішує, що я не гідна їсти власну їжу?
Алла Борисівна загрозливо зробила крок уперед.
— Як ти розмовляєш зі своїм чоловіком? — її голос втратив усю солодкуватість.
Тон став суворим.
— Він чоловік! Він годувальник! А ти свої копійки з квіточок рахуєш? І йому в обличчя тикаєш?
Свекруха впиралася руками в боки.
— Та якби не мій Арсеній, кому б ти взагалі була потрібна зі своїм характером!
— Мамо, не треба, — мляво спробував зупинити її Арсеній.
— Ні, нехай послухає!
Алла Борисівна схопила зі столу пляшку дорогої оливкової олії. Вона була запечатана червоним сургучем.
— Ми для тебе завжди були чужими! Ти думаєш тільки про себе. Ніка правильно каже. Ні грама родинних почуттів!
Вона притиснула пляшку до грудей.
— Ми забираємо цю ікру й м’ясо. Вважай це компенсацією. За те, що мій син терпить твої істерики.
Вероніка кивнула на знак згоди. Вона притиснула до себе паперовий пакет. Наче там лежали золоті злитки.
— Єво, заспокойся, — Арсеній зробив крок до дружини.
Він простягнув руку, намагаючись обійняти її за плече. Єва відсунулася.
— Та нехай беруть. Тобі шкода, чи що? Я потім тобі віддам гроші. Напевно.
— Напевно? — перепитала вона.
— Давай не влаштовувати скандал перед Новим роком. Іди переодягнися. Скоро твої прийдуть. Поїмо олів’є. Картоплю зваримо.
Єва подивилася на чоловіка. На його новий годинник.
Потім перевела погляд на Вероніку. Та вже діловито закидала у свою торбинку шматок сирокопченої ковбаси.
Подивилася на свекруху. Алла Борисівна вчепилася в пляшку олії.
Скандалити не було сенсу. Жодні аргументи про чеки тут не діяли. Про роботу на ногах по чотирнадцять годин — теж.
У цій квартирі існувала лише одна правда. Правда їхньої справжньої родини. Де Єві відводилася роль зручного гаманця з функцією безкоштовної кухарки.
Вона не стала кричати. Просто підійшла до барної стійки.
— Що ти робиш? — насторожилася Алла Борисівна.
Єва взяла з рук свекрухи пляшку. Та від несподіванки розтиснула пальці.
Потім Єва повернулася до Вероніки. Безцеремонно засунула руку в її фірмовий пакет. Витягла звідти свої сири та ікру.
— Гей! Ти зовсім з глузду з’їхала? — вискнула Вероніка.
Вона спробувала відібрати продукти.
— Моїм дітям це потрібніше!
— Іди в магазин і купи, — рівно відповіла Єва.
Вона дістала з нижньої шухляди свою велику міцну сумку-шопер. Ту саму, з якою зазвичай ходила за покупками для магазину.
У сумку полетіли сири. За ними пішла ікра.
Слідом у сумку перекочувала бараняча нога прямо у фользі. Нарізка червоної риби. І дві пляшки білого сухого, які до цього самотньо стояли на підвіконні.
— Єво, припини! — голос Арсенія зірвався на фальцет.
Він метушився по кухні.
— Твої прийдуть через пів години! Чим ти їх збираєшся годувати?
— Я подзвоню дівчатам, і все поясню,ніхто не прийде, — відповіла Єва.
Вона перекинула важку сумку через плече.
— У вас же тут своя, справжня сім’я. Ось і святкуйте. Без мене.
Вона розвернулася й пішла коридором.
— Ти куди це зібралася? — Алла Борисівна кинулася слідом.
Свекруха перегородила їй шлях.
— Швидко поверни м’ясо! Ми до сина приїхали, а ти продукти крадеш?
— Я забираю своє, — Єва обійшла її.
Вона накинула куртку. Взулася.
— А вам залишаю Арсенія. Цілком і повністю. Годуйте його самі.
— Та й скатертиною дорога! — крикнув Арсеній із кухні.
Він так і не наважився вийти в коридор.
— Сама прибіжиш, коли твої подружки розбіжаться! Кому ти потрібна!
Єва вийшла на площадку. Закрила за собою двері.
Десь на верхньому поверсі грала музика. Пахло мандаринами та хвоєю. Вона зробила два кроки. Натиснула на кнопку дзвінка сусідньої квартири.
Фаїна, жінка років шістдесяти, відчинила майже миттєво. Вона була в ошатній домашній кофті, але з сумним обличчям.
— Євочка? Що сталося?
— Сталося, Фаїно Марківно. Я до вас у гості, — Єва пройшла до передпокою сусідки.
Вона поставила важку сумку на підлогу.
— Ви ж казали, що діти цього року не приїдуть? Ви святкуєте сама?
— Сама, — розгублено кивнула сусідка.
Вона поправила комір.
— Не змогли вирватися. Квитків не дістали.
— Значить, будемо святкувати удвох, — Єва розстебнула куртку. — Діставайте деко. Будемо запікати баранячу ногу. І келихи діставайте.
Новорічна ніч минула напрочуд спокійно.
За стіною, у квартирі Єви, спочатку довго лаялися. Потім грюкнули вхідними дверима. Мабуть, свекруха з зовицею все-таки поїхали.
Телефон Єви розривався від дзвінків Арсенія. Але вона просто перевела його в беззвучний режим. Поклала апарат у кишеню.
Вони з Фаїною Марківною пили сухе. Їли чудовий фермерський сир. Дивилися старі комедії. Сусідка розповідала про онуків, а Єва — про нові сорти тюльпанів, які замовила до весни.
До березня Єва вже орендувала невелику квартиру ближче до свого квіткового магазину.
Арсеній швидко зрозумів, що платити за іпотеку й купувати продукти на свою зарплату він не може. Намагався помиритися. Приходив до неї на роботу з букетами дешевих тюльпанів. Розповідав, що мати була неправа. Обіцяв, що все буде інакше.
Але Єва не вступала в довгі розмови. Доля сама розставила все по місцях. Повертатися в квартиру, де шматок м’яса цінувався вище за її працю, вона більше не збиралася.
