За все своє життя я не тримала ні на кого зла, крім, можливо, своєї свекрухи. Вже скільки ця жінка випила моєї крові – я вам не передам. При цьому я, звичайно ж, зустрічала й інших не дуже приємних особистостей, але моя свекруха – це зовсім інший рівень. Вона просто щось особливе.
Навіть зараз, коли я про неї згадала знову, зуби стиснулися самі собою, але ж я вже давно від неї ніяк не залежу, скоріше, навпаки. Ось такі в нас взаємини. Мій чоловік, її син, теж був не подарунок. Ми одружилися дуже давно, коли я була ще молодим і тихим дівчиськом.
Боялася всього на світі, а особливо щоб про мене говорили щось погане позаочі. Знаєте, ми, люди, що живуть у селах, здебільшого такі. Залежні від чужої думки, тихі, працьовиті. Це зараз, коли мені це життя зрозуміло, я дивлюся на себе минулу й розумію, де могла б не проявляти слабину.
Але ж характер формується далеко не відразу. Навіть з огляду на те, що мій рідний дім розташовувався лише за півтора кілометра від будинку чоловіка і його мами, для мене це здавалося невимовно величезною відстанню. Не фізичною, але психологічним бар’єром.
У мами з татом від мене не вимагали багато чого, я сама завжди намагалася щось зробити, чимось допомогти. Такою я була і зі своїм чоловіком, але моїх старань завжди було недостатньо. Треба було як заведеною робити всю хатню роботу і ще понад те. Тоді у свекрухи настрій був… середнім, але не більше.
Десь через два роки чоловік почав налягати на випивку. Якраз напередодні народження нашого сина. Він був звичайним трудягою, тож тих грошей, які залишалися після його загулів, було дуже мало. Я все намагалася витратити на дитину, але й вибору товарів у місцевому магазині було критично мало.
Свекруха кричала на мене за нерозторопність, чоловік часто приходив додому в неадекваті: сам собі бурмотів щось під ніс і завалювався спати, але жодного разу він не підняв на мене руку. Жодного разу. Навіть більше того. Іноді, страждаючи з похмілля, міг прикрикнути на матір.
Її реакція завжди була однаковою: сльози й образи. Дуже награно і неправдоподібно. Мені тоді хотілося вірити, що їй усе повернеться бумерангом. Проте час минав, а ситуація не змінювалася. Одного разу чоловік в лоб запитав: чи зможу я витерпіти його матір протягом півроку?
Річ у тім, що йому запропонували з’їздити деінде на вахту. І зарплату обіцяли немаленьку, але потрібно було перетерпіти якийсь час. І, хоча я б не сказала, що з його присутністю мені було хоч трохи радісніше на душі, я того вечора задумалася. Вирішила, якщо буде гірше, піду жити до батьків.
А потім буде видно, що робити далі. Жити зі свекрухою – випробування не з легких. Більше живим я свого чоловіка не бачила. Через півтора місяця прийшов лист про те, що в нього не витримало серце. Потім прощання, відспівування і все як у нас заведено. Свекруха тоді ніби з ланцюга зірвалася.
Звинувачувала мене в тому, що це я винна в його смерті. Мовляв, заради мене він пішов на складну роботу, тож це я забрала в неї найближчу їй людину. Перебувати разом із нею в одному будинку після такої події не було жодної можливості, тож я, звісно, перебралася до батьків назовсім.
Син ріс, мама з татом теж не могли похвалитися якимись особливими заощадженнями, і потрібно було щось робити. Саме мамина подруга тоді запропонувала мені поїхати до її доньки на роботу за кордон. Сказала, що я все одно нічого не втрачаю, а онука батьки виховають без проблем.
Якщо я їм допомагатиму, звісно. Ось так я й опинилася в іншій країні, хоча сама ще недавно навіть не знала, як потрібно розплачуватися в міському транспорті. У селі трамваї не ходять, а в місті я була лише кілька разів. Не хочу розповідати про те, скільки я натерпілася на заробітках.
Але з Божою допомогою і допомогою добрих людей я все подолала. Вивчила мову, стала економити, знаходила акції в магазинах та інші хитрощі приїжджої людини. Потім ще й із роботою пощастило, тож нарешті в кишені з’явилися якісь гроші.
Більшу частину зарплати я пересилала батькам і синові, який ріс не по днях, а по годинах. І потроху я встала на ноги. Хоча, з іншого боку, звісно, все не було надто вже казково, адже я пожертвувала часом, здоров’ям, своїм особистим життям. Так, заміжньою я більше не була.
Просто не було часу заводити стосунки. До речі, поки я була у відлучці, свекруха всього кілька разів приходила в гості до онука. І ще кілька разів бачилася з ним на вулиці, хоч і син мені сказав по секрету, що вона начебто його просто підстерігала. Я зовсім не здивована, ця жінка і не на таке здатна.
Тепер свекруха зовсім постаріла. Ходить згорбившись, повільно. Слабка стара жінка, але на її характері це ніяк не позначилося. Дізнавшись, що я вже приїхала додому, свекруха прийшла до моїх батьків і почала вимагати від них грошей. Моїх грошей, адже її син через мене зліг у могилу завчасно.
Тож я їй винна особисто. І допомагати в домі, знову, і ще пенсію їй платити. Ось так от. А інакше вона всьому селу розповість, яка я людина і як із нею, нещасною жінкою, вчинила. І так, раніше б я пішла їй назустріч навіть не через страх перед її вимогами, а просто щоб не псувати собі карму.
Але зараз, після всього того, що я пройшла у своєму житті, мені навіть смішно. Я принципово не дам їй ні копійки. Зазвичай наша пам’ять стирає весь негатив про людину. І через якийсь час його фактично не залишається, але не в цьому випадку. Моя колишня свекруха – це не жінка, а кошмар.
І піддаватися її погрозам я не буду ніколи в житті. Вважайте це моїм найбільшим гріхом, але я від свого не відступлюся. Тільки не з цією людиною. І це моє найтвердіше рішення в житті. Не дарма кажуть, що все повернеться бумерангом. Нехай відчує це сама.
