Ганна Аркадіївна виросла в інтелігентній родині. Батько викладав біологію, мама працювала вчителькою української мови та літератури. Жило подружжя добре, дружно, душа в душу, як то кажуть. Тільки от їхній доньці, Ганнусі, як її ласкаво називали батьки, в особистому житті не особливо пощастило. Закохалася дочка у звичайного тракториста, вийшла заміж, привела у світ сина Олексія.
Як і припускали батьки, сімейне життя в молодих не склалося. Чоловік спочатку вживати почав, а потім і зовсім пішов із сім’ї. Так Ганнуся стала матір’ю-одиначкою і переїхала назад у рідну домівку.
Через переживання за доньку, у батька стався серцевий напад, а потім інфаркт. Після цього прожив він недовго. І залишилися жити в одній квартирі вдова Наталя Семенівна та Ганнуся з сином Олексієм.
Через десять років Наталя Семенівна пішла слідом за чоловіком, а Ганна так і лишилися жити з сином у батьківській квартирі. Жінка багато працювала і завжди переконувала сина в тому, що найголовніше в житті – здобути гарну освіту, влаштуватися на роботу, а потім уже можна і сім’єю обзаводитися.
– Запам’ятай, синку, найголовніше мати гарну освіту і виховання. А ще для щастя людина потрібна поруч, близька за духом. Твій батько хороший був, а розлучилися ми тільки тому, що цінності й погляди в нас на життя були різні.
Будеш вибирати собі дружину, постарайся не помилитися з вибором. Вибирай собі рівню. Адже я сама колись припустилася непростимої помилки…
– Гаразд мамо. – відповідав Олексій, аби мати не приставала зі своїми дивними розмовами.
Олексій вступив на навчання в університет і на третьому курсі познайомився з Надею. Вона – справжня красуня. До неї залицялися хлопці із заможних сімей, забезпечені та на крутих машинах. Але сама Надія обрала Олексія.
Хлопець був на сьомому небі від щастя. Воно й зрозуміло – така красива дівчина дісталася саме йому. А те, що Надя трохи зарозуміла, так це все нічого. Ну має ж у людини бути хоч один недолік…
– Надюш, мама запрошує нас у гості. Хоче дуже з тобою познайомитися… – укотре завів розмову Олексій.
– Олексію, ну до чого всі ці оглядини? Ну ось доживемо до весілля, там і познайомимося. – відмахувалася Надя і в гості йти не погоджувалася.
А одного разу на побаченні, після походу в кіно, дівчина раптом оголосила:
– Олексію, готова я з твоєю матір’ю познайомитися.
– Надюш, ну нарешті! Мама буде так рада! Та й я щасливий, що ти нарешті дозріла для такого рішення! – зрадів молодий чоловік.
– Та я б сама, може, й не поспішала… Просто тут така річ… Загалом я чекаю дитину, тож доведеться нам жити в тебе. Не в гуртожитку ж моєму дитину ростити, правильно?! У вас же в центрі квартира, ти казав.
Наступного дня Олексій зайшов за Надією, і вони разом вирушили в гості до Ганни Аркадіївни, щоб познайомитися і повідомити радісну звістку про те, що незабаром вона стане бабусею.
– Олексію, це чого, твій будинок? Я взагалі думала, що ви в новобудові живете. Ти ж казав у центрі…
– Ну так, у центрі. Це ще моїх бабусі й дідуся квартира…
– У сенсі?! А вони що, теж разом із вами живуть? – злякано запитала дівчина.
– Ні, ні… Їх вже немає. – пояснив Олексій.
– Фух, слава Богу, а то я вже думала… Ну пішли, давай. Чого біля під’їзду-то стояти.
Олексію не сподобалося, як зневажливо його майбутня дружина сказала про бабусю з дідусем, але він не став нічого заперечувати. Молодий чоловік своїми ключами відімкнув замок на вхідних дверях і жестом запросив дівчину увійти до квартири.
– Олексію, а куди ти мене привів? Це що музей чи що?
– Тихіше, Надю. А то мама почує, буде незручно, ти ж розумієш…
– І що? А що я такого сказала? Нехай чує, може хоч замислиться над тим, що час ось цей мотлох на смітник відправити! – із цими словами дівчина штовхнула дверцята шифоньєра, що стояв у передпокої.
– Що ви собі дозволяєте, дівчино? А ну негайно припиніть! Ви не у себе вдома!
У передпокої повисла тиша. Першим порушити мовчання наважився Олексій.
– Мамо, познайомся – це моя дівчина Надя.
– У сенсі дівчина? Олексію, я вже не дівчина, а фактично дружина. Мати твоєї майбутньої дитини, якщо ти забув! – різко осмикнула хлопця Надія.
Від цих слів у Ганни Аркадіївни на мить навіть потемніло в очах. Вона машинально сперлася на стіну.
– Мамо, що з тобою? Тобі погано?! – занепокоївся Олексій.
– Ні, ні… Усе гаразд. Просто тиск напевно підскочив… – тихо відповіла жінка.- Ну починається… – гордовито промовила Надія, у властивій їй манері.
Знайомство свекрухи і майбутньої невістки відразу пішло не за планом. Надія поводилася зухвало, за столом практично нічого не їла, вередувала і весь час обурювалася з приводу обстановки у квартирі.
Олексію стало якось не по собі від усього, що відбувається. З одного боку, він усе життя прожив у цій квартирі і зовсім не вважав її убогою. З іншого боку, в чомусь Надя мала рацію.
Можливо, що тепер настав час для того, щоб викинути і шифоньєр, і бабусин улюблений рояль, і стіл із зеленим сукном на стільниці, за яким так любив працювати покійний дідусь…
Від початку Ганна Аркадіївна була не проти, щоб молоді жили разом із нею. Усе-таки дві кімнати: одна їй, інша – для молодої сім’ї. Не можна сказати, щоб вона сильно зраділа своєму новому статусу бабусі, в який їй належало вступити буквально через кілька місяців.
Звичайно, Ганна Аркадіївна прийняла б онука чи онуку, із задоволенням возилася з малюком і балувала за нагоди. Але все пішло зовсім інакше.
– Ганно Аркадіївно, ну зрозумійте ж ви! Не можна жити в такому гадюшнику! – кричала Надія, коли розмова знову зайшла про те, що необхідно зробити ремонт.
– Надію, я вам запропонувала зробити ремонт у тій кімнаті, яка дісталася вам з Олексієм. – відповідала Ганна Аркадіївна.
– І що? Ви думаєте дитина буде в одній кімнаті сидіти? Вона ж підросте і буде бігати по всій квартирі, а тут такий смітник…
– Знаєте що, Надю! Тут не смітник! Це квартира моїх батьків, які заробили цю житлоплощу!
– Мамо, ну правда. Що ж тепер усе життя цей мотлох зберігати? – втрутився в розмову Олексій.
– Синку, що ти називаєш мотлохом? Сьогодні ти меблі викинеш, а завтра мене на вулицю виженеш?
– Слухайте, а може нам узагалі продати цю квартиру і купити дві? Ця в центрі, можна її продати дорожче і купити дві на околиці! – з ентузіазмом запропонувала Надія.
– Знаєте що, заробіть і купіть собі хоч на околиці, хоч у центрі! Або нехай вам куплять ваші батьки!
Після цього скандалу Олексій і Надія зібрали свої речі і переїхали в невелику кімнату в студентському гуртожитку.
– Олексію, ти чого розлігся?! Ти мене добре бачиш, га? Мені ж скоро в лікарню! Іди до своєї недоумкуватої матусі і скажи, що у квартирі є і твоя частка! Нехай або продає, або грошима тобі виплачує! – вкотре накинулася на Олексія Надія.
– Надю, ну куди я піду? У неї грошей за половину квартири точно немає, вона ж живе на пенсію.
– А ось це мене не цікавить абсолютно – де вона і чого візьме! Нехай не ламає комедію, продає цей мотлох, поки його ще можна продати, і твою частку тобі віддає!
Через кілька днів Олексій прийшов до матері і зажадав свою частку.
– Добре, синку. Допоможи мені продати квартиру і зробимо як ти хочеш. – спокійно погодилася жінка.
На квартиру в центрі досить швидко знайшлися покупці. На час оформлення угоди було вирішено, що Ганна Аркадіївна певний час поживе в пансіонаті для людей похилого віку, поки Олексій купить на виручені гроші дві однокімнатні квартири.
Він відвіз матір у пансіонат, а наступного дня йому зателефонували.
– Олексію Сергійовичу? Мені дуже шкода, але вночі ваша мама пішла з життя уві сні… Тромб, мабуть, відірвався… Вам необхідно приїхати, щоб оформити деякі документи.
Олексій прийшов у гуртожиток.
– Чого сумний такий? Із квартирою щось не так? Я, дивись, які меблі замовила…
– Надю, мами більше нема… – похмуро відповів Олексій.
– Шкода, звісно. Олексію, ну з іншого боку – пішла засвіти,що ж тепер! Усі ми не вічні. Слухай, треба терміново скасовувати угоду! Викинемо мотлох із квартири і зробимо ремонт! – натхненно закричала Надія.
– Що ти несеш? У мене мати пішла з життя, а ти зі своїми меблями! – крикнув Олексій.
– Що? Ти ще кричати на мене будеш?! Я взагалі-то при надії!
Олексій поховав матір. Увечері він пішов до їхнього старого будинку. Біля під’їзду стояла машина, у яку завантажували їхні старі меблі.
– Ви що це робите? – підійшов він до одного з вантажників.
– Тобі чого, чоловіче? Роботу свою робимо. Бачиш, старі меблі вантажимо!
– Але це мої меблі, з моєї квартири!
– Не знаю, он там господиня, ідіть і розбирайтеся.
Олексій піднявся у квартиру.
– Що ти на мене так дивишся? Дитина скоро з’явиться на світ, чекати нічого! Чи будемо на цей мотлох ще молитися?
– Хто тобі дав право розпоряджатися тут?! – крикнув Олексій.
– Я угоду скасувала, і ось тепер звільняю квартиру. Не кричи, а краще допомагай.
Олексій вийшов на вулицю. На землі він помітив якусь фотографію. Хлопець хотів було підняти, але один із вантажників безжально наступив на клаптик паперу…
Олексій підійшов ближче, підняв фото, рукою струсив бруд. На світлині були зображені його дідусь, бабуся і мама, яка тримає на руках малюка Олексія…
З моменту відходу Ганни Аркадіївни минуло три роки. Олексій все-таки продав квартиру і купив дві однокімнатні: для себе і для Надії з малюком.
Жити з нею однією сім’єю він не захотів. Меблі, що дісталися у спадок від бабусі й дідуся, Олексій відреставрував і поставив у своїй квартирі. Він часто згадує матір і розуміє, що з Надією у них абсолютно різні погляди на життя. І справа не тільки в старих меблях… Просто вона не його людина. Як мати казала – нерівня…
