Я виростив дуже невдячну дочку. В мене з нею немає проблем, вони виникли у моєї дружини. Ріс у тім, що мій перший шлюб розвалився. Ми розійшлися дуже погано. Спочатку дочка жила зі своєю мамою, але вона вдруге вийшла заміж. Згодом в неї з’явилася ще одна дитина.
Моя перша дружина взагалі не займалася нашою дочкою. Вона росла сама по собі як бур’ян при дорозі. Через це я вирішив забрати її у свою нову сім’ю. На той час в мене теж вже була ще одна дитина, але моя друга дружина підтримала моє рішення.
Її не бентежило, що це не її дитина. Вона лише казала, що моя дочка не винна, що так все вклалося і вона теж має право на любов батьків. Я дуже зрадів, що дружина прийняла мою дитину. Так і жили. Дівчатка завжди отримували все порівну. Ніхто нічим не був обділений.
Коли моїй старшій дочці виповнилося 19, то вона вийшла змаж та дуже швидко стала матір’ю, а я щасливим дідусем. Її мачуха теж була дуже рада, що стала бабусею хоч вона й не кровна. На жаль, сімейне життя моєї дочки не склалося і вона залишилася одна з дитиною на руках.
Я не міг кинути її, тому вона повернулася до нашої квартири жити. Згодом її знов заміж покликали. Хлопець був хорошим, діти його не лякали, він нам дуже сподобався, то ми й не буди проти весілля. Ми почали готуватися до свята, а дочці купили розкішну сукню, відклали грошей на подарунок. Моя дружина приклала багато зусиль, щоб свято вийшло найкращим.
Дочка навіть домовилася, що свого малюка в нас залишить на два тижні медового місяця. Коли справа дійшла до запрошення, ось тут то я дізнався неприємну правду. Виявилося, що дочка не запросила свою мачуху. Я дуже розлютився. Як вона так вчинити? Ми тоді дуже посварилися, але дочка була невблаганна. В день весілля я прийшов, віддав їй конверт і пішов геть.
Через кілька днів дочка з’явилася з дитиною на порозі, заявивши, що залишає нам малюка як ми й домовлялися. Я ще більше розлютився. Як вона посміла взагалі прийти з проханням після свого вчинку?
Я був такий злий, що подзвонив першій дружині і пригрозив продати свою частину її квартири невідомим людям, якщо вона з дочкою не поговорить. Тепер у всьому звинувачую себе. Якби ж я так дочкою не опікувався, то може й іншою людиною виросла, вдячнішою. Та що вже зробиш…
