Олена Петрівна завмерла у дверному отворі, спостерігаючи, як натовп дітей висипається з мінівена прямо на її доглянутий двір.
Валентина Сергіївна — та сама двоюрідна сестра, з якою вони не бачилися тринадцять років, — розкинула руки, ніби для обіймів:
— Олена, рідна! Вирішила ось так несподівано нагрянути. Привезла всіх онуків — нехай побігають на природі, міський смог їм шкідливий. Адже не відмовиш у даху над головою?
Чотири десятиліття Олена Петрівна облаштовувала своє сільське гніздечко. Після інституту, де вона здобула спеціальність ветеринара, вона повернулася в рідні краї. Павло, хлопець із сусіднього двору, став її супутником життя.
Молоді оселилися в батьківському домі Павла — старі рано пішли з життя, залишивши їм скромну спадщину. Стара будівля потребувала вкладень: протікаючий дах, похилений паркан, відсутність теплиці — усього й не перелічити.
Чотири десятиліття копіткої праці перетворили похилу будівлю на просторе житло з підведеними комунікаціями.
Сусідки поглядали на неї з погано прихованою заздрістю:
— Олено, звідки в тебе беруться сили? Зіна працює в тій самій конторі, а досі тулиться в руїні!
— Робота та ощадливість, подруги. Ми з Павлом міцного в рот не беремо, кожну копійку рахуємо. Поки Зінка гуляла, ми відкладали на будівельні матеріали. Тепер Костя нас підтримує — влаштувався у столиці, посада пристойна. Та й самі не опускаємо руки.
У кожному слові була правда: подружжя доглядало за подвір’ям, обробляло грядки, вирощувало фруктові дерева. До продуктового магазину вони заглядали хіба що для того, щоб купити сіль та сірники, — усе інше давала власна садиба.
Минулого літа Павло Іванович облаштував у кутку ділянки водойму й запустив туди мальків. Вирішив спробувати щастя у розведенні коропів — поки що для сімейного столу.
Зовсім недавно Олена Петрівна ледь не втратила частину насаджень, худоби та улюбленої справи чоловіка — водойми. Виною тому стала незвана гостя з числа далеких родичів.
Чому господиня відразу не показала їй на двері? Вона передчувала, що нічого доброго не чекає!
У суботу на світанку Олена Петрівна возилася з розсадою, коли почула автомобільний сигнал. Рекс залився гавкотом, змусивши господиню насторожитися.
«Невже до нас? Костя б одразу зайшов — хто його знає. Піду подивлюся».
Біля воріт стояв місткий мінівен. За кермом сидів незнайомець, а на пасажирському сидінні… Валентина. Олена Петрівна внутрішньо напружилася.
«Ось тобі й субота», — промайнула тривожна думка.
Валентина вискочила з салону з криком:
— Олена! Це справді ти? Господи, як ти молодо виглядаєш! Ледве впізнала — ти прямо помолодшала!
— Добрий день. Чим можу допомогти?
— Вирішила порадувати тебе несподіваним візитом! Коли ми бачилися востаннє? Десь десять років тому?
— Тринадцять. На весіллі Кості ми зустрічалися.
— Точно! — Валентина Сергіївна вдарила себе по лобі й кинулася обіймати Олену Петрівну. — Дорога, я вирішила провести у вас відпустку. Привезла всіх онуків! У мегаполісі нестерпна задуха. Місця вистачить? Це Ігор, чоловік доньки. Дітлахи, виходьте!
Ігор мовчки вийшов із кабіни й відчинив бічні дверцята — звідти висипалися шестеро дітей.
— Усі мої скарби, — з гордістю заявила Валентина. — У сина двоє, у дочок по двоє. Погостюємо тиждень-другий!
Олена Петрівна заціпеніла. Яке ще гостювання, та ще й на такий довгий термін? Роботи не перелічити: час пересаджувати розсаду, обприскувати дерева, міняти плівку для теплиці — вона зовсім продірявилася.
Однак відмовляти родичам було ніяково. Олена Петрівна вичавила з себе посмішку:
— Проходьте. Тільки відразу попереджаю, Валентино: розважати вас немає можливості. Господарство вимагає уваги. Річка неподалік, до лісу рукою подати — якраз дозріває ягода. Дозвілля собі організуйте самі.
— Звісно, — запевнила Валентина. — Ось тобі дванадцять додаткових рук — хлопці за потреби допоможуть.
Уже в перші години Олена Петрівна гірко пошкодувала про свою поступливість. Онуки Валентини виявилися абсолютно некерованими. Заборони ігнорувалися вщент.
Розбивши пару порцелянових ваз і зламавши новеньку вудку Павла, компанія помчала у двір.
Олена Петрівна, підбираючи черепки, ледве стримувала гіркоту. Вази — подарунок покійної свекрухи, безцінна пам’ять. Павло, коли дізнається про вудку, теж засмутиться.
Господиня вирушила на пошуки Валентини, щоб поговорити з нею відверто. Вона знайшла її біля холодильника — гостя порпалася на полицях.
— Олена, а копченостей у вас немає?
— Є. На середній полиці лежить палиця.
— Це ж куплена! А домашньої немає?
— Поки що немає. Валентино, мені треба з тобою поговорити.
— Слухаю.
— Будь ласка, приглянь за онуками. Вони розбили пам’ятні вази — дорогий подарунок від близької людини. Мені дуже прикро. Ще вони залізли до нашої кімнати, дістали з футляра новеньку вудку Павла й розламали її навпіл!
— Справді? — здивувалася Валентина. — Ну вибач, Олено. Діти ж. Невже за витівки треба карати? Це ж випадково вийшло.
— Валентино, сподіваюся на розуміння. Сваритися не хочеться. Але прошу — приглянь за ними, у мене немає часу усувати наслідки.
Валентина ображено пирхнула, пройшла повз і вийшла, кинувши на ходу:
— Піду прогуляюся. Настрій зіпсувався!
***
Увечері Павло зробив дружині зауваження:
— Олено, поясни — навіщо вони тут? Приходжу втомлений, мрію прилягти — неможливо! Кричать так, що барабанні перетинки лопаються! Моя нова вудка і тиждня не протрималася! Навіщо ти їх пустила?
— Павле, вона ж родичка, було незручно її проганяти. Вудку купимо нову, не нервуй.
Про вази Олена Петрівна розсудливо промовчала. Павло відрізнявся суворістю — єдиного сина Костю він виховував у дисципліні й не розумів такої розбещеності.
******
Ранок приніс нові прикрощі: поки готувався сніданок для всієї зграї, діти встигли потоптати три грядки з суницями.
Олена Петрівна не втрималася і відчитала старшого:
— Даниле, ти ж уже майже підліток! Чому не доглянув за молодшими? Навіщо ви залізли на грядки? Ягода ще навіть не почала цвісти! Хто вас просив?
Дванадцятирічний Данило скривився і одразу ж поскаржився бабусі. Валентина обурилася:
— Олена, я на онуків голос не підвищую — і тобі забороняю! Що тут трагічного — посадиш іншу. У чому проблема?
— Валентино, я з величезними труднощами роздобула цей сорт! І чому я маю щось пересаджувати у власному городі? Може, тобі простіше почати стежити за онуками? Я не можу бути всюди!
— Нехай бавляться, — відмахнулася Валентина Сергіївна. — Я приїхала відпочивати!
***
Через два дні Олена Петрівна, заставши чужих дітей за черговим безладом, зрозуміла, що її терпіння на межі.
Онуки Валентини намагалися засунути корові поліетиленовий пакет — для тварини це означало б неминучу …
Олена Петрівна, як слід відчитавши малолітніх шкідників, увірвалася в будинок і наказала Валентині, що лежала на дивані:
— Досить! Канікули закінчилися. Збирайтеся додому!
— Чому раптом? — здивувалася Валентина. — Ми тільки-но приїхали, планували погостювати тиждень, а краще два. Я спеціально всіх зібрала, щоб дати батькам перепочинок.
— Валентино, це не підлягає обговоренню. Виїжджайте негайно! Скільки разів я просила доглянути за дітьми? Гаразд, я пробачила вам вази, вудку, суницю, але корова!
— А що сталося? — безтурботно поцікавилася Валентина. — Її образили?
— Намагалися нагодувати її поліетиленом! Травлення у корів, якщо ви не в курсі, влаштоване особливим чином — поліетилен забиває шлунок, не перетравлюється, і тварина …! Збирайтеся, я не хочу скандалу, тому прошу поїхати по-доброму.
— Ось у чому справа, — протягнула Валентина. — Онуки тобі на заваді стали? Зрозуміло, Костя тобі своїх дітей не довіряє, ось ти й злишся! Я розчарувалася в тобі! Не думала, що ти, нас виставиш!
Валентина вибігла у двір і почала комусь дзвонити.
Через сорок хвилин під’їхав той самий мінівен.
Олена Петрівна вирішила не проводжати. Вона мовчки винесла речі на ґанок і сіла пити чай.
За вікном миготіли онуки Валентини, викликаючи тривогу. Куди вони мчать?
Жінка вийшла й остовпіла: Валентина стояла біля хвіртки, а діти витягали з підвалу банки з консервацією, вузли з в’яленим м’ясом, сушені гриби. Двоє молодших тягли з саду дерев’яних чоловічків — Павло змайстрував їх минулого року.
Усе це завантажили в машину Ігоря.
Олена Петрівна вибухнула:
— Хто дозволив брати що-небудь з мого підвалу? З якого права ти розпоряджаєшся?
— Це компенсація за зіпсовану відпустку! Шкодуєш, чи що? У тебе підвал забитий під зав’язку!
— Це моє майно! Негайно поверніть усе на місце! Зараз же викличу дільничного — подам заяву про крадіжку. Наживеш собі неприємностей, Валентино!
Сестра, викрикуючи лайку, поїхала з порожніми руками.
Олена Петрівна перевела дух: вона не бачила родичку тринадцять років, і нехай їхні шляхи більше не перетинаються.
