Друзі всі поступово пішли, дружина теж пішла, вважаючи, що така зарплата для 40 річного мужика – неприйнятно…

Мені 40 років, а в душі почуваюся, як старий, якому нічого не цікаво і не чого не хочеться, все валиться з рук, інтерес до життя згасає з кожним днем, усі думки про одне, як би швидше це все закінчилося.

Протягом останніх 10 років відчуваю незрозумілий страх у всьому, що це не вийде, це не зможу, це не вмію. Різко впала самооцінка у всьому. Почалися проблеми з роботою.

Туди не беруть, тут не вистачає знань, вчити ніхто нічого не хоче у такому віці. Влаштовуючись на роботу, що низько оплачується, розумієш, що цих грошей не вистачає на життя – квартплата, проїзд, купити продукти, от і все.

Чудово розумієш, що з кожним роком вік стає ще більшим, і в ті ж 45-50 років не братимуть туди, куди зараз беруть важко. Знайомств ніяких немає, щоб влаштуватися на гарне місце і здобути знання.

Друзі всі поступово пішли, дружина теж пішла, вважаючи, що така зарплата для 40 річного мужика – неприйнятно. Воно і зрозуміло, на такі копійки сім’ю не прогодувати.

Видно через вік ще зір погіршився, став носити окуляри, що закрило можливість, влаштуватися на роботу в багато місць, тому що з таким зором багато що недоступно в роботі.

На операцію таких великих грошей немає, та й лікар сказав, що ідеальним зір не буде, вже вік і може до 50 -55 років знову впасти. Все це вибиває мене з колії.

Ще є колишні знайомі, які добре стоять на ногах у цьому житті і дивляться на мене з глузуванням. Все це тисне на психіку. У результаті страх у всьому, самотність, замкнутість.

Немає стабільної роботи, немає впевненості, що доживу до пенсії, аби вистачало хоч на хліб та квартплату. Немає сенсу у житті.

You cannot copy content of this page