Сергій пішов від своєї дружини Юльки. І до кого — розумом не збагнути! Підступною розлучницею виявилася колега Сергі, Светка Короленко! Що ж він знайшов у ній — тістоміс хлібозаводу, який славиться найсмачнішою продукцією в усьому районі й навіть області? Як він взагалі міг?
Колектив, що складався виключно з жінок, гудів, наче розбурханий вулик. Єдиний чоловік, молодий хлопець, талановитий пекар, люблячий чоловік і батько — незрозуміло, з якого переляку зв’язався з цією…
«Ця» ходила з гордо піднятою головою: погляньте на мене, такого чоловіка зачарувала!
Як її земля носить, негідницю! І було б кому спокушати чоловіка, та тільки не їй, Светці.
***
Розлучена Короленко видала дочок заміж, жила одна у своїй двокімнатній квартирі, у вихідні їздила до села, доглядати за материнським городом. Її мати, Вар’ка, вже три роки відпочивала на вільних хлібах, засадивши картоплею плантацію в двадцять соток. Прикидаючись старою й хворою, вона експлуатувала дочку й раділа, що восени врожай можна буде збути за гарною ціною.
А ще краще — залишити картоплю на зиму в підвалі, а навесні підняти ціну на «другий хліб» удвічі. Нічого — куплять, як милі.
У Світлани лише від одного погляду на нескінченну плантацію починали боліти зуби. Мати — жадібна: грошей, щоб зорати поле трактором, не давала. Ось і доводилося молодшій Короленко гнути спину, як рабині на плантації.
Звісно, старша Короленко ділилася прибутком. Якщо до цього додати пару кілограмів вершкового масла, шість десятків яєць, трилітрову банку олії та кілограм сиру — можна й жити, ні про що не турбуючись.
Хоч яких сторожів на прохідній постав, а Светка вміла потихеньку виносити повз їхній ніс продукти з заводу.
Не вкрадеш — не проживеш: таким був її девіз. Молоді дівчата жили на одну зарплату, радіючи, що хліб видавали безкоштовно, а Светка — не з таких.
— Нічого, не зменшиться, — повторювала вона, розкладаючи на полицях холодильника продукти, викрадені у спеціальному поясі.
Мабуть, крадене масло не дуже й коригувало Короленко: вона була худа, як швабра, навіть ніс у Светки стирчав, наче дзьоб.
Зовнішністю Бог, звісно, обійшов Короленко стороною: їй би в шпигунки піти — ні обличчя, ні фігури — суцільна сірість. Восени Светка натягує пальто і крокує по Заводській до Вокзальної, вибиваючи кроки.
Прийде додому, поїсть супу, подзвонить дочкам, увімкне телевізор і втупиться в якийсь серіал. Єдина її радість — це серіали. Там інше життя — солодке, невідоме, сповнене пристрастей і пригод.
Светці нудно й сумно. Чим вона гірша за цих нафарбованих красунь з телевізора? Якби вона, Короленко, вбралася й сходила до перукарні — всі ахнули б. Параметри у Світлани відповідні: дев’яносто — шістдесят — дев’яносто. Чим не модель? І вік не критичний — сорок п’ять. То чому ж ці чоловіки всі кудись в інший бік витріщають очі?
Перший чоловік, Короленко, кинув Светку на другому році життя з маленькою Анною на руках. Втік до якоїсь тітки, спокусившись на посаду коханки: завідувачки магазину. Це тобі не дрібниці.
Другий не пропонував Світлані руки і серця: жив з нею в одній квартирі, користуючись тим, що житлової площі вистачало. Їв і пив за рахунок Свети, гуляв, їздив на пікніки та в санаторії. Без неї. У них з’явилася на світ Маринка. Але прожив він недовго.
І почалося у Короленко сумне життя: тяжка праця на заводі до сьомого піту, робота на городі, виховання дочок і вічні пошуки грошей-грошей-грошей.
Мати весь час повторювала: «Знайди чоловіка». Можна подумати, ніби вони в чергу ставали, щоб взяти на плечі жінку з двома дітьми. Дурнів немає, а ті, що були, — Светці не потрібні — вона цим наїлася.
Дівчата виросли, вийшли заміж і розлетілися — хто куди. І тут Короленко зрозуміла, що будні минулих років, заповнені метушнею з доньками, яких вона тихо проклинала, лягаючи в ліжко, були найкращими роками в її житті.
А тепер що? Город і серіали? Туга.
Коли Сергій влаштувався на хлібозавод, усі жінки помітно пожвавішали.
Молодий, високий, світловолосий — м’язи випирають на плечах, красиві чоловічі руки звично виконують свою роботу.
У душовій запахло дорогим туалетним милом, а на робітницях замість залатаних ліфчиків з’явилася красива, страшенно незручна білизна.
А раптом несподівано зайде Сергій в душову, а там… було колись, ледь не згоріли від сорому, поглянувши на себе з боку. Сергій, звичайно, тепер делікатно стукав, але…
Та ніхто нічого такого не думав, усі знали, що пекар одружений і щасливий у шлюбі. Опівдні до прохідної заходить Юлька, немов сонечко, що освітлює обшарпані стіни сторожки.
Юна, як сама весна, з гривою пшеничного волосся — так і хочеться доторкнутися до їхнього шовку. Сама тоненька, маленька, а очі — мигдалеподібні, світлі, з чорними крапочками зіниць.
Юлька приходила не одна — везла перед собою візочок з маленьким синочком, біленьким, схожим на батька. Сергій вибігав до них, обіймав обох, ніби не бачив їх двісті років. Дружина давала йому баночки з гарячим супчиком і картопляним пюре, а чоловік вручав дружині гарячий хліб. Трохи поговорили й розійшлися.
Гарна пара, що й казати. Нікому навіть на думку не спадало, що їх можна розлучити. Нікому, крім Светки.
А що? Якщо почитати найзахопливіші любовні романи або подивитися мелодрами, то відразу стає зрозуміло, що робить їх такими цікавими. Боротьба!
У будь-якому серіалі завжди з’являється підступна, гнучка й зла розлучниця. Вона, немов кішка, безшумно, на м’яких лапках, проникає в душу героя драми й підкорює його легко й просто.
Той втрачає волю й розум (чоловіки скрізь однакові), божеволіє й кидає свою вірну, непорочну, просту, як три копійки, кохану.
Ось тут і починається справжнє життя! Битва за серце й душу, вічна боротьба та справжня драма! Нікому не цікава соплива Попелюшка, яка щось там шиє з клаптиків. Фатальна красуня, пантера, зла чаклунка завжди задає тон будь-якій історії про кохання!
Короленко дивилася на себе в овальне дзеркало і розуміла: ні про що. Але якщо…
Якщо взути туфлі на височенній шпильці, одягнути вузьку коротку сукню, зрізати з голови нудну хімічну зачіску, то з неї вийде жінка-вамп.
Був такий фільм із Шварценеггером у головній ролі — там його некрасива дружина, зірвавши пишні рукави з сукні й виливши на себе вазу з водою, перетворилася на мрію! А вона — гірша, чи що? Тільки діяти треба обережно, силою Сергія не взяти.
Для початку Короленко перейшла в зміну до молодого пекаря.
Світлана була акуратною й спритною. А ще вона взяла за звичку: підтягувати мішки з борошном до чана. Сергій, побачивши таке безладдя, підбігав до неї, виривав із рук Світлани важкий вантаж.
— Та що ти, Сергію, не треба. Ми звикли, — очі сумно опущені до підлоги, голос тихий.
Сергій дивився на Свету з жалістю.
— Ви як моя мама, зовсім себе не шкодуєте.
Е, ні. Мами не треба. Короленко не збиралася бути для Сергія мамою…
— А що, Сергію, я дуже стара? — запитувала пекаря Света.
— Ні, що ви. Я просто… Мені просто…
— Досить, розслабся. Давай «на ти», Сергію, — посміхалася Короленко й пустотливо підморгувала.
Потихеньку вона заво…увала довіру хлопця. Спочатку розпитувала про малюка, потім хвалила дружину, а той, відкривши душу, із задоволенням розповідав Светці про сімейне життя. Іноді приходив на роботу сердитий, надутий.
— Що, посварився з Юлькою? — тут як тут з’являлася Короленко.
Сергій киває головою. А вона — як масло, саме співчуття, лізе в душу:
— Буває, Сергію, не сумуй.
Через місяць вона почала підливати дьогтю в бочку меду.
— Сергію, а у вас, я бачу, хтось у родині машину купив?
Хлопець дивиться здивовано.
— Ну, просто вчора бачила Юльку… На такому шикарному джипі їхала, то я й подумала… Ти чого такий?
І так, потроху, по крапельці, але регулярно:
— …Сергію, мені вчора донька розповідала: зустріла Юлю в барі вночі. А з ким же був синочок?
— …Ой, Юлька знову з якимось чоловіком на зупинці базікала.
— …Сергію, стеж за дружиною, не хотіла говорити, але поки ти на зміні, вона бігає до сусіднього під’їзду. Люди бачили!
— …Соромно було б! Такий чоловік, а вона!
Юля перестала приходити до Сергія на роботу. А той з’являвся на зміну роздратований, знервований. Наближався Новий рік. Усі на заводі базікали: хто, де і з ким збираються святкувати. І лише пекар мовчав. У нього в родині відбувалося щось недобре.
Тридцятого, за традицією, зібралися на роботі: вбралися. Короленко вирішила завдати вирішального удару. Прийшла на вечір — усі аж ахнули. Сукня довга, до підлоги, а збоку — розріз, що відкривав струнку ногу. Виявляється, у непримітної Светки — шикарна фігура. І зачіска стильна, і помада яскрава, бордового кольору.
Підбори по плитці — цок-цок, ніби Короленко забивала цвяхи в тр.ну сімейного життя Сергія.
Звичайно, випили — Светка стежила, щоб Сергій не пропускав черги. А потім запросила його на повільний танець: і не раз, і не двічі. А далі — справа техніки.
— Сергію, підемо до мене в гості? — ласкаво прошепотіла йому на вухо.
Сергій плентався, хитаючись, а Короленко ніжно підтримувала його за лікоть. Вдома — спокійна музика, салат на закуску, ялинка, приглушене світло, ліжко зі шурхотливою постільною білизною, і… ласка. Та така, що навіть вона сама не очікувала від себе такого. Досвідчена, доросла, хижачка, вамп!
Вранці Сергій вискочив з ліжка з почуттям провини, занервував, а Светка — каву з крапелькою лікеру — йому в ліжко.
— Не хвилюйся так, мій милий. З твоєю малоліткою нічого не трапиться, вона ж про тебе не думає, коли гуляє з чужими чоловіками? — ніжно, кокетливо — не голос, а солодкий мед.
Через два тижні Сергій прийшов до будинку Короленко з речами. Молодий і сильний, люблячий і покірний.
***
Жінки на роботі влаштували Светці бойкот, хотіли навіть наб.ти їй пику, про що повідомили покинутій дружині, з’явившись до неї мало не всією бригадою.
А вона — ніяк не відреагувала.
— Дякую, дівчата, не треба. Життя саме все розставить по поличках.
Довелося залишити Светку в спокої. Щоправда, бойкот ніхто не скасовував.
Сергій іноді забирав синочка на вихідні. Короленко терпіла, стискаючи зуби. Але терпіння винагороджувалося ввечері, коли Юля приходила за дитиною. Светка сиділа в кімнаті й з насолодою слухала, як її чоловік принижує свою колишню, якими словами її критикує.
***
Три роки прожили разом. На вихідні їздили в село: Сергій тепер там замість вола ґарував. На роботу разом, з роботи — під руку. Тільки кудись почала зникати молода пристрасть Сергія, він дедалі більше відвертався від неї.
Короленко ввечері наливала йому наливочки — ніби ожив, очі засяяли. А вранці знову замикався в собі, надувався, як сова, і розмовляти не хотів.
Так і склалося у них: ввечері Сергій п’є, а вранці хворіє. А потім і зовсім з глузду з’їхав: і вранці, і ввечері — прикладався. З роботи не звільняли, поки не почав косячити. Сергія спіймали на крадіжці: Короленко підмовила. Тоді його й звільнили.
Тепер сидить у селі, працює на бабусю — куди подівся той гарний хлопець, незрозуміло. Десятий рік блукає вулицями. Бабуся його в дім не пускає, Сергій спить у сараї, брудний, смердючий, і це в сорок років!
***
Нещодавно бачила Юльку на вулиці: з нею все гаразд. Стала ще гарнішою. Видно, що животик виріс. Синочок уже дорослий, іде поруч. Високий став, стрункий — у батька. Напевно, дівчата йому спокою не дають.
На стоянці біля магазину на них чекає машина, величезна, блищить. З неї вискочив якийсь чоловік, цілує Юльку, а хлопця легенько плескає по плечу. Поважний чоловік, не зрівняється з Сергієм. Двері перед Юлею відкрив, наче перед пані.
Потім автомобіль заурчав і плавно рушив з місця, сяючи боками.
Короленко подивилася вслід, ковтнула слину й попленталася далі, швидше додому, подалі від спеки. Тиск останнім часом її зовсім змучив.
