Завжди стримана Ганна Павлівна підійшла до столу і з усього розмаху скинула з нього на підлогу. Злість вирувала в ній. Як же так, га? Ігор пішов, грюкнувши дверима, а жінка опустилася на підлогу і заридала. Їй було шкода себе та свої роки, прожиті з ним. Як він міг ось так після 26 років шлюбу взяти і кинути її? А ця дівка?
Хіба вона була поруч із ним, коли Ігор був жебраком? Хіба це дівчисько було з Ігорем, коли він ночами писав свої дисертації та кандидатські, поки на її руках був побут і маленька дитина? Хіба ця Марина блукала гуртожитками та комунальними квартирами? Ні, все вона, Ганна Павлівна. Вони разом пройшли великий шлях, багато навчалися, багато працювали.
Нині вона завідувачка інститутської бібліотеки, а Ігор Степанович доцент і професор у цьому ж інституті. Тепер вони живуть не у гуртожитку чи комуналці, у них із житлом проблем немає. Вони з чоловіком живуть у гарній двокімнатній квартирі, а ще у них є трикімнатна квартира, яку вони довгий час для себе “добували” шляхом розміну та за допомогою сторонніх людей.
Там син Володя прописаний. Щоправда, Вова зараз в іншому місті, в одному з університетських філій. Стопами батька пішов… І ось днями приїде син, і що вона йому скаже? Вибач, синку, ти маєш звільнити квартиру і переїхати, бо тато іншу знайшов? Марина в одній із філій працювала, Ігор Степанович там із нею і звів своє знайомство, а тепер ось у столицю перетяг…
Ігор не став нічого слухати. Тоді Володимир заявив, що трикімнатну квартиру звільняти не буде і батька з цією дівкою не пустить навіть за поріг. Він тут прописаний і йому вирішуватиме, хто тут житиме. Ганна Павлівна теж заявила, що нікуди не піде зі свого сімейного гніздечка, яке вона вила багато років.
Тут кожен предмет інтер’єру був підібраний нею особисто, тут кожна річ дорога її серцю. Ігор Степанович зло подивився на сина та дружину. Він явно був незадоволений таким розвитком подій. Наступного дня він зайняв далеку кімнату, врізавши замок у двері, а надвечір у квартирі з’явилася Марина.
Хто жив у комуналці, той зрозуміє, що означає існувати поряд із незручними сусідами. А якщо ще ці сусіди чоловік із молодою коханкою, то хоч у петлю лізь. Ганна Павлівна принесла до своєї кімнати всі милі та дорогі серцю предмети інтер’єру, і холодильник теж у кімнату поставила. Володя їй замок встановив. З батьком він не спілкувався, вважаючи його вчинок низьким.
Вона почала боятися, що Ігор зробить все, щоб винищити її. Цілий рік вони жили як на пороховій бочці, Ганна Павлівна намагалася тримати спину прямо, а вночі вила від болю в душі і морщилася від жалісливих поглядів. На жаль, в інституті всім було байдуже, що Ігор Степанович веде аморальний спосіб життя. Ректор був його другом.
Зате Марина, як би це не було дивовижним, поводилася більш ніж скромно, з кімнати не виходила, намагаючись менше зустрічатися з Ганною Павлівною. Вона ніяк їй не пакостила, прибирала за собою у ванній та на кухні, але тільки Ганна Павлівна все одно її ненавиділа, адже ця дівка зруйнувала її життя. Вона залишилася зовсім одна. Син повернувся до роботи.
Так минув рік. Вранці вихідного дня Ганна Павлівна сиділа на кухні, насолоджуючись тишею. Ігор із Маринкою поїхали на дачу. Та й нехай котяться… Ганна Павлівна не любила дачу і сама туди не їздила. Що там робити? Стара похила хатинка, комарів навколо… До землі її не тягнуло, жінка воліла проводити вихідні культурно – театри, музеї, кіно.
Після обіду, коли вона збиралася на художню виставку, пролунав дзвінок у двері. Вона поспішила відкрити та здивувалася, побачивши поліцейського. Він повідомив, що її чоловік потрапив в аварію і знаходиться у лікарні, а його супутниці не стало. Ганна Павлівна здригнулася, почувши його слова. Коли поліцейський пішов, вона підійшла до вікна і притулилася до скла.
Їй було соромно від того, що немає сліз за Ігорем. Вона жахнулася сама себе. Наче душа її влаштувала танці на кістках. Якщо вона радітиме, то її засудять. Тільки чи мають вони це право? Хіба їх зрадили через 26 років сімейного життя? Хіба у їхню квартиру привели коханку? Вона дивилася на двері кімнати і не наважувалася підійти до неї.
Ні, вона тепер і кроку в неї не зробить. Якщо Ігор виживе, він повернеться і житиме у своїй кімнаті, вона його ніколи не пробачить… Як би вона не ставилася до Марини, але пустила до квартири її матір та вітчима. З ними приїхала і дівчинка-підліток, як зрозуміла Ганна Павлівна – це сестра Марини. У ті дні Анна Павлівна була вдома з чужими людьми.
Але ті ходили ніби миші, розуміючи, що знаходяться в чужому будинку, де господинею є та, якій Марина зруйнувала життя. До чоловіка Ганна Павлівна у лікарню не пішла. Не було в її душі жалості та співчуття, а лицемірити вона не стала. Марину поховали та родичі поїхали, але не минуло й три дні, як Ганні Павлівні почало здаватися, ніби в квартирі хтось є.
Іноді їй здавалися шерехи та кроки. Вона не була віруючою людиною, тому відчувала страх, що до квартири хтось заліз. Зачинившись у своїй кімнаті, вона сиділа як миша аж до ранку, а вранці вона пройшлась і побачила, що нічого не змінилося. Кімната Ігоря була зачинена, тільки ось, дивно, не було ключів запасних у тумбочці, а інша зв’язка у Ігоря у лікарні.
Покликавши сусіда, вона змінила замок на вхідних дверях. Одну зв’язку поклала в сумочку, а решту запасних поставила в тумбочку. Але тієї ж ночі все повторилося. Ганні стало здаватися, що вона божеволіє. і що дивно – не вистачало у зв’язці ключа від нового замку. Інститутська лікарка, яка сиділа у медкабінеті, порадила їй пропитати заспокійливі.
Випивши ліки, вона трохи заспокоїлася, але пішла з роботи на дві години раніше. Повернувшись додому, помітила своїм пильним поглядом на стільці довге темне волосся, а ще чайник був теплим, ніби хтось його годину тому грів. Вийшовши в коридор, Ганна Павлівна замкнула двері, взяла туфлі та сумку та зачинилася у своїй кімнаті.
Не минуло й півгодини, як двері хтось відчинив. У замкову щілину Ганна Павлівна побачила… сестру Марини. Ту саму дівчинку-підлітка. Дівчинка входила акуратно до квартири, задоволено кивнувши, не помітивши сумку та туфлі господині, потім прошмигнула до кімнати Ігоря і закрилася зсередини. Ганна Павлівна відчинила двері, підійшла до кімнати і вимогливо постукала.
У відповідь була тиша, тоді Ганна Павлівна погрожувала поліцією. Дівчинка злякалася і відчинила двері. Обличчя її було червоне від сорому, вона ховала очі. Ліза сиділа навпроти Ганни Павлівни і, плачучи, розповідала їй про себе та про Марину. Так Ганна Павлівна почула неймовірну історію.
Справа в тому, що мати Лізи та Марини вийшла заміж за чоловіка з дитиною. Діти росли всі разом, але чим старшим ставав син вітчима Кирило, тим більше він виявляв зовсім не братерські почуття. Марина втекла першою, але оскільки рідні не було, вона поневірялася подругам, а потім Ігор Степанович їй зустрівся. Анна Павлівна відчула, що жалість до дівчинки у неї зростає.
Три дні Ганна Павлівна думала над словами дівчинки, сумніваючись у їхній правдивості, але в п’ятницю за згодою Лізи вона відвела її до лікаря. Щоправда, підтвердилася. Вирішивши поки що не звертатися до поліції, адже дівчинка їй ніхто, Ганна Павлівна поїхала на додому до Марини та Лізи. Лише чотири години від столиці.
Ось там вона ще раз переконалася у правдивості слів Лізи. Мати боялася ще раз щось сказати, все дивилася на чоловіка і шукала його схвалення. Вітчим Лізи лише сміявся з слів дівчинки, а потім увійшов до будинку і виніс їй документи падчериці. Ганна Павлівна жахнулася, подивившись на обличчя матері Лізи. Та схилила голову і нічого не сказала.
Вона підвела голову і побачила у вікні молодого хлопця, який з цікавістю дивився на гостю. Повернувшись додому, Ганна Павлівна побачила Лізу, що сиділа в напрузі, бо думала, що Ганна Павлівна відправить її додому. За допомогою ректора, який був другом Ігоря Степановича, вона влаштувала Лізу до школи.
Він відчував провину, що не підтримав її в складний період, тому без зайвих слів зробив пару дзвінків і Лізу зарахували до восьмого класу. Володя, який повернувся додому з нареченою, був здивований, але коли дізнався історію Лізи, зрозумів матір. У вересні прийшла звістка з лікарні – Ігоря Степановича не стало.
Ганна Павлівна, поховавши чоловіка, замислилась. Чи шкода їй? Жаль. Як будь-яку людину. Все ж таки вони стільки років прожили разом, але своїм вчинком він перекреслив усе, що було між ними. Від кохання не залишилося й сліду. За ті два місяці, які Ліза прожила у Ганни Павлівни, жінка жодного разу не пошкодувала, що прийняла її до свого дому.
Ще не скінчився вересень, а знайомі Ганни Павлівни говорять про те, що дівчинка розумна, кмітлива, що таким, як Ліза, дорога до інституту. У щоденнику Ліза мала одні п’ятірки. Закінчивши в школу, вона вступила до медінституту, який теж закінчила на відмінно. Вона жила у квартирі Ганни Павлівни до 23 років, а потім вийшла заміж, але ніколи не кидала її.
