На роботі з’явилась молода жінка. Струнка та красива. Кучері, кучері, кучері. Під час обіду опинилися поряду столовій. І вона раптом узяла і пригостила мене тістечком. Чомусь одночасно – розсміялися. Буває таке дивне співзвуччя. Потім невелике відкриття: наші куртки висіли поряд.
Так що вийшли пліч-о-пліч з роботи. І пішли вулицею, розмовляючи. Вона весело розповідала про роки і університеті, що переекзаменування та хвості. І смішно зображувала викладачів. Так народилася дружба. Буквально на рівному місці. У столовій сиділи поруч і на нарадах.
Якщо я запізнювався, вона тримала для мене місце, і всім казала: «Тут зайнято». Іноді виходили в коридор – перепочити. Я увів її в курс справи. Розповів про колектив – як краще поводитися. З ким розмовляти можна й треба, а від кого краще триматися подалі.
І про начальство: що воно любить і що не дуже. Про ходи та виходи, про несподіванки та закономірності. Після роботи додому не поспішали. Поволі йшли вулицею. Фантазували та сміялися. Наприклад, про безлюдний острів. Вижити як? Спочатку вигадував я, потім вона.
На очах народжувалися чудові смішні історії, які обростали новими подробицями, росли, мов снігові замети. Іноді було так смішно, що доводилося зупинятися, аби посміятися. Моя дружина відразу помітила, що я почав повертатися пізніше, ніж звичайно.
Довелося писати, що на роботі має бути перевірка – через місяць. І доводиться чистити тили, упорядковувати документацію. Дружина слухала з недовірою. Щось її бентежило: чи незвичайний блиск у очах, чи дивні – якісь нові інтонації в голосі? Чи те й інше разом?
А я усе дужче розумів, що без вечірніх смішних прогулянок не жити. І без цієї милої молодої дівчини з кучерями. Я відчував, що поруч із нею молодшаю. Їй близько 30, мені майже 55, а різниці у віці начебто немає. Ми зрівнялися, опинилися на одній полиці.
Коли разом – мені теж 30: легко та радісно, а вдома нервово, важко та похмуро. Дружина з її вічно зведеними бровами, з розмовами про сумне, з важкими кумедними жартами та бурчанням. Вдома мені 55. Запитував себе: чому ця дівчина потоваришувала зі мною?
В офісі є молоді чоловіки, у тому числі й неодружені. Навіщо їй спілкуватися зі мною? Ми ж різні покоління! А ще я не багатий. Живу, як усі. Чи не красень, тілом не атлет. Звичайний чоловік – літній, в міру пошарпаний. Що їй треба? Невже сподобався? І чи можна цьому вірити?
З іншого боку, відчуття молодості та легкості. Ніби наново жити починаєш. Молодість повернулася, і попереду щастя – безтурботне та радісне. Можна багато собі дозволити. Гучно сміятися та розмахувати руками, нести дурниці, випити у кафе, фантазувати – на будь-яку тему.
А вдома – ремонт і втома, ціни на продукти, розмови про те саме, нудьга і сірість. З дівчиною з кучерями – політ і свобода, вдома з дружиною – ланцюг і рабство. Почалося роздвоєння особистості. І два життя. Одне – з милою дівчиною з кучерями.
Інше – із серйозною, зосередженою на побуті дружиною. В одному сміх і жарти. Плечі розправляються, обличчя молодшає, голос виблискує інтонаціями. В іншому говорить рівно і однотонно похмурим голосом, плечі висуваються вперед, обличчя стає тьмяним.
Роздвоєння спричинило страждання. Потрібно було рішення ухвалювати: таке життя до добра не доведе. Дівчина казала, що життя – подарунок та свято. Потрібно вміти радіти. Доля їх звела. У них споріднені душі. І їм треба бути разом. Слухав і погоджувався.
Але водночас – іншого почуття спокою не давало. Його важко пояснити. Тому що воно багатопланове. Це і раниме серце дружини, і важкий спільний шлях, і дочка. А ще у дружини глибокі страждаючі очі, руки дбайливі, і щось грандіозне, людське – рідкісне та виняткове.
Усе завершилося за одну хвилину. Ішли звичним маршрутом. Думали, як жити далі? І дівчина з кучерями раптом сказала: «Я думаю, що тобі треба зважитися і залишити свою стару курку». Різкий біль у душі. Щось сказав – і пішов. Боляче стало – за дружину. Вираз «стара курка» ніби протверезив.
Воно про неї, з ким стільки років разом. Як це сказати? Піти – значить взяти і близьку рідну людину непомітно підвести до краю безодні – і штовхнути. Гидко, коли про цю людину говорять образливо. Дівчина з кучерями вважає себе кращою за ту, яку ніколи не бачила. Вона ніби видала себе цією куркою.
Показала справжню свою ціну. Прийшов. Дружина вийшла, подивилася запитливо та тривожно. Сказала: «Щось із тобою відбувається. Я боюсь за тебе. Може відпочинеш? Плювати на гроші. Життя дорожче». Церемонно підійшов, нахилився і поцілував їй руку.
Ще й сказав навмисне виразно: «Як ви прекрасні, пані»! Зателефонував начальникові і випросив два тижні відпустки за свій рахунок. Умовив! Все! Все в минулому. Спокуса молодістю та свіжістю – минула. Як добре, що в минулому.
